Рішення №274784

                                                                                                                        

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


Постанова

Іменем України


17 жовтня 2006 року


Справа № 2-25/9096-2006А


                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Черткової І.В.,


секретар судового засідання                                        Алєєва А.М.                              

за участю представників:

позивача: Марченко В.С., довіреність б/н від 27.10.2005,

відповідача: Фазлиєва Е.Р., довіреність № 1083/9/10 від 16.06.2006,

прокурора: не з'явився,

розглянувши апеляційні скарги Військової частини 2161 (Сімферопольський прикордонний загін) та Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 8 серпня 2006 року у справі №2-25/9096-2006А

за позовом           Військового прокурору Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 27,Сімферополь,95026)

в інтересах держави в особі Військової частини 2161 (Сімферопольськийприкордонний загін) (вул. Федотова, 27,Сімферополь,95000)

до           Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

про визнання нечинною податкової вимоги

                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом (з доповненнями –а.с. 33) про визнання нечинними першої податкової вимоги №1/3609 від 23 листопада 2005 року відповідача про визначення податкового боргу військової частини 2161 з податку з власників транспортних засобів у сумі 91.528,39грн. та про покладення на відповідача зобов’язання списати цей податковий борг з тих підстав, що військові частини звільнені від сплати усіх видів податків, тому що передане до оперативного управління майно (у тому числі транспортні засоби) є власністю держави.

При розгляді позову судом першої інстанції встановлено, що податковим органом направлені військовій частині перша і друга податкові вимоги з податку з власників транспортних засобів на суму 43.253,47грн. за 2000 рік і на 48.274,92грн. за 2002 рік, однак судовим рішенням по іншій справі були визнані недійсною перша податкова вимога №1/1824 від 3 липня 2002 року з цього податку у сумі 55.322,20грн. за період 2000 і 2002 року.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим, позов задоволено частково, визнані нечинними перша і друга податкові вимоги у частині податку у сумі 55.322,20грн., у іншій частині у позові відмовлено.

Постанова мотивовано тим, що судовим рішенням (яке є обов’язковим) визнано недійсним визначення податкового боргу на 55.322,20грн.

Не погодившись з постановою суду, позивач надав апеляційну скаргу, якою просить постанову місцевого господарського суду скасувати у частині незадоволених позивних вимог, позов задовольнити повністю, тому що постанова у цій частині прийнята з порушенням норм матеріального права, військова частина не має власних транспортних засобів і не є платником податку.

Відповідач також подав апеляційну скаргу, якою просить постанову місцевого господарського суду скасувати, у позові відмовити, тому що платник податку самостійно визначив суму податкового зобов’язання, оскарження таких зобов’язань у судовому порядку не можливо.

З наданих військовою частиною заперечень на апеляційну скаргу податкового органу вбачається, що позивач не згодний з доводами скарги тому, що вважає себе не платником податку.

Інших заперечень на апеляційні скарги не надійшло.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги військової частини і заперечень на апеляційну скаргу податкового органу, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги податкового органу і не погодився з апеляційною скаргою позивача.

Прокурор не скористався правом на участь у судовому засіданні, про час і місце засідання був сповіщений належним чином (а.с.86).

На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 96-102), розглянув справу і встановив наступне.

23 листопада 2005 року керівником (заступником) Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Ясінецькою Т.Н. прийнята перша податкова вимога №1/3609 про повідомлення військової частини 2161 про податковий борг з узгодженої суми податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 91.528,39грн. (а.с.9).

30 грудня 2005 року керівником (заступником) Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Верьовкіною Н.П. прийнята друга податкова вимога №2/4005 про повідомлення військової частини 2161 про податковий борг з узгодженої суми податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 91.528,39грн. (а.с.17 чи 34).

З податкових декларацій (розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів) вбачається, що позивач (військова частина) 14 березня 2000 року і 25 березня 2002 року надала до податкового органу податкові декларації і самостійно визначила себе податкові зобов’язання за 2000 і 2002 роки у сумах 57.671,30грн. і 48.274,90грн. (а.с. 96-100).

З пояснень представників сторін і картки особового рахунку вбачається, що у подальшому платник податків уточнюючих розрахунків до податкового органу не надавав, самостійно визначені податкові зобов’язання були частково погашені (у тому числі на підставі рішення податкового органу про списання податкового боргу) і залишок непогашених сум податкових зобов’язань на час направлення вказаних вище першої і другої податкових вимог склав 91.528,39грн. (а.с. 42-45, 101).

Відповідно до частини 1 підпункту 6.2.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами на час направлення оскаржених податкових вимог, далі Закон України N2181-III), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно з підпунктом 6.2.3 того ж Закону податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, вона містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки, ця податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Пункт 5.1 Закону України N2181-III встановлює, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

А підпункт 5.3.1 того ж Закону встановлює строк для сплати самостійно визначеного платником податків зобов'язання - протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як вбачається з наведених вище обставин, позивач самостійно визначив себе податкові зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2000 і 2002 роки, які у встановлений законом строк не сплатив, у зв’язку з чим податковий орган надіслав військовій частині податкові вимоги.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги посилання прокурора і позивача на те, що податковий орган не мав права направляти податкові вимоги тому, що позивач не є платником такого податку.

Як передбачає частина 1 підпункту 6.2.1 Закону України N2181-III податковий орган надсилає податкові вимоги по узгодженої, але не сплаченої суми податкового зобов’язання, такі вимоги закону є для податкового органу обов’язковими і вони не були порушені відповідачем. Якщо позивач вважав себе не платником податку, то він відповідно до другого речення частини 2 пункту 5.1 Закону України N2181-III мав право у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) надати уточнюючий розрахунок, але цього не зробив.

Також не може бути підставою для визначення недійсними вказаних податкових вимог обставини, встановлені рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-20/5041-2003 за позовом військового прокурора Сімферопольського гарнізону в інтересах військової частини 2161 до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі про визнання недійсним податкової вимоги, яке набрало законну силу 12 червня 2003 року (а.с. 18-25, 37-38).

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Такими обставинами по раніше розглянутій справі є направлення 5 липня 2002 року податковим органом військової частини 2161 по податковим зобов’язанням (заборгованості) за 2000 і 2002 роки першої податкової вимоги №1/1824 від 3 липня 2002 року з податку з власників транспортних засобів у сумі 55.322,20грн.

Інші висловлення у цьому рішенні є висновками суду, на підставі яких був задоволений позов, а саме суд дійшов до висновку про те, що військова частина не є платником податку.

Однак відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язковими є встановлені обставини, а не висновки суду.

Крім того, по вказаній справі предметом спору був інший (ніж по справжній справі) акт, інші обставини (дата прийняття вимоги, сума податкового зобов’язання).

А тому, апеляційний господарський суд вважає, що вказане судове рішення не є підставою для звільнення від доказування.

На підставі вказаного, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає, місцевим господарським судом постанова частково прийнята з порушенням вказаних норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає зміні, у позові слідує відмовити повністю, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

          Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд


                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Військової частини 2161 (Сімферопольський прикордонний загін) залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим задовольнити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 серпня 2006 року по справі №2-25/9096-2006А змінити.

У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

                                                  

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова


Судді                                                                                В.С. Голик


                                                                                І.В. Черткова