Рішення №278847

Справа № 22-Ц-3788/ 2006року Категорія: право власності

Головуючий 1 інст.- Харченко A.M.

Доповідач - Солодков А.А.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

ЗО жовтня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Котелевець А.В.

суддів -             Солодкова А.А.,

Кокоші В.В. при секретарях - Єрьоміної О.В., Половецькій А.В., Полубан C.M. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Харківської міської ради, 3-і особи -товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційний універмаг „Київський", виконавчий комітет Московської районної ради м. Харкова, комунальне підприємство „Харківське бюро технічної інвентаризації", товариство з обмеженою відповідальністю „ Будмонтажцентр про визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2005 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, 3-я особа на стороні позивача ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Харківської міської ради, 3-і особи на стороні відповідача -Московській районній раді м. Харкова, Комунальному підприємству «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ТОВ фірма «Будмонтажцентр», про визнання права власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши відповідача після завершення будівництва передати їй цю квартиру, а виконавчому комітету Московської райради м. Харкова видати ордер на її ім'я.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що з 1992 року по 01.02.1994 року вона працювала в ТОВ «Комерційний універмаг «Київський».

28 жовтня 1993 року між замовником - ВАТ "Харківський завод «Електробритва» і підрядником ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» був укладений договір про пайову участь у будівництві житлового будинку.

Договором передбачалося, будівництво чотирикімнатної квартири вартістю 113,415 млн. крб. у першій черзі недобудованного 276-квартирного житлового будинку АДРЕСА_2.

На виконання цього договору пайовиком підрядником гроші у сумі 113,415 млн. крб. були перераховані на розрахункові рахунки виконавців вказаних замовнком, листом від 02.11.1993 року.

Оскільки, як вважає позивачка, квартира призначалася їй, то вона по прибутковим касовим ордерам НОМЕР_1,НОМЕР_2 внесла в касу ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» 24 листопада 1993 року і 21 грудня 1993 року гроші в сумі 34450000 крб. і 57500000 крб.

Згодом 11 і 16 січня 1994 року по прибутковим касовим ордерам НОМЕР_3 і НОМЕР_5 були внесені суми, що залишилися, відповідно 1230000 крб. і 9200000 крб., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

02 лютого 1995 року підрядником ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» від Харківського заводу «Електробритва» був отриманий лист за НОМЕР_5, у якому замовник повідомляв про виділення чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, розташованої на 8 поверсі, житловою площею 45,52 кв. м., загальною площею 70,82 кв. м.

У зв'язку з тим, що ця квартира була побудована на її гроші, які вона передала ТОВ «Комерційний універмаг «Київський», останній 17.02.1995 року по акту прийому-передачі передав їй усі права на цю квартиру і відтоді права вимагати її передачі, належали їй, як користувачу.

Постановою від 19 травня 1999 року Арбітражний суд Харківської області ВАТ "Харківський завод «Електробритва» визнав банкрутом. На цей період будинок будівництвом завершений не був і тому ордер на квартиру їй не видали.

Зазначений будинок по теперешній час, як об'єкт закінчений будівництвом, не зареєстрований у Харківському міському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується листом.

22 березня 2000 року рішенням міськвиконкому м. Харкова за № 317 функції замовника на будівництво згаданого будинку були передані СРУ Державної прикордонної служби України, що не суперечило Постанові Кабінету Міністрів України від 31 січня 2000 року № 168 «Про порядок передачі права на завершення будівництва незавершених об'єктів житла». Згідно акта прийому-передачі незавершеного будівництвом будинку від 22.08.2000 року відповідачеві був переданий і договір, укладений між ХЗ «Електробритва» і ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» на будівництво квартири і данні про оплату її вартості.

Однак, відповідач не визнає за нею право на спірну квартиру, вважає вони прийняли безхозяйний будинок.

Позивачка вважає, що відповідно до діючого законодавства власником незавершеного будівництвом будинку підрядник є доки будинок не буде зданий в експлуатацію і переданий замовникові.

Тому, оскільки вона сплатила вартість спірної квартири через ТОВ «Комерційний універмаг «Київський», який передав їй право на неї, то вона як власник має право вимагати передачі цієї квартири їй після закінчення будівництва будинку та здачі його в експлуатацію.

Строк позовної давності вона не пропустила, так як об'єкт власнсті не завершений будіництвом.

Третя особа на стороні позивачки - ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» у судове засідання не з'явився, тому що воно ліквідовано .

Представник відповідача - СРУ Державної прикордонної служби України позовні вимоги не визнав і пояснив, що передача позивачкою грошей підприємству ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» без укладання договору не створює ніяких правових наслідків, що передбачено ст.4 ЦК УРСР (1963 р.) і ст. 11 ЦК України (2003 р.)

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 25.03.2004 року позивачці було відмовлено в позові про визнання договору купівлі-продажу квартири між нею і ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» дійсним. Рішення дотепер не оскаржене, а тому для позивача наступають визначені ст.216 ЦК України правові наслідки, що в свою чергу виключає можливість визнання останнього власником квартири.

Позивачка пропустила строк звернення до суду, що встановлено мотивувальною частиною зазначеного рішення, і так як про порушене право вона довідалася в 2000 році, то в силу п.З ст.61 ЦПК України встановлені судовим рішенням обставини надалі не підлягають доказуванню. Позов нею заявлений у червні 2005 року.

Спірна квартира розташована в другій секції спірного будинку і ця секція дотепер не закінчена будівництвом, будинок в експлуатацію не зданий. Завод «Електробритва» визнаний банкрутом і ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» повинний був усі претензії пред'являти своєчасно чого не зробив, а тому всі зобов'язання припинені, а вони не є правонаступниками ХЗ «Електробритва» їм лише передані права замовника. Квартири розташовані в другій і третій секціях спірного будинку визнані безхозяйними рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2004 року.

Представник Харківської міської ради також позов не визнала і пояснила, що позивачка втратила право вимоги, тому що пропустила строк позовної давності. Про порушене право вона довідалася в 2000 році, що підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова.

Після визнання ХЗ «Електробритва» банкрутом право замовника на будівництво будинку було передано рішенням Харківського міськвиконкому від 22.03.2000 року СРУ Державної прикордонної служби України, що не є правонаступником ХЗ «Електробритва».

Представник 3-ї особи виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова питання про вирішення спору віднесла на розсуд суду і пояснила, що будинок будував ХЗ «Електробритва» на власні гроші, про укладені їм договори їй нічого невідомо, ордерів на квартиру в спірному будинку не видавали.

Представник 3-ї особи КП «ХМБТІ», питання про вирішення спору віднесла на розсуд суду і пояснила, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 не реєструвалося. Квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 у цьому будинку є безхозяйними, тому що цей під'їзд не зданий в експлуатацію

Третя особа ТОВ «Будмонтажцентр» у судове засідання не з'явився, просив суд справу слухати в їхню відсутність, будівництво будинку АДРЕСА_2 ними закінчено, роботи прийняті.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовлено.

На це рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати й ухвалити нове, котрим задовольнити її позов і визнати за нею право власності на квартиру НОМЕР_6 будинку №АДРЕСА_2 в м. Харкова, зобов'язати Московський виконком м. Харкова видати на її ім'я на вказану квартиру ордер та зобов'язати СРУ Державної прикордонної служби України після здачі будинку в експлуатацію передати їй спірну квартиру, посилаючись на наступні підстави.

При відмовленні їй у позові суд виходив з того, що договір між нею і ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» не дає підстави вимагати квартиру від відповідача, але при цьому суд не врахував, що її права, як інших таких осіб, захистити нікому, тому що ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» ліквідований ще в 1999 році, тому в неї іншого способу для захисту свого права не було. Це право їй надано не тільки Конституцією України ст.55 але і роз'ясненням, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» - судова діяльність повинна бути спрямована на захист прав і свобод від будь-яких посягань шляхом постанови справедливих рішень. Іншого способу захисту своїх прав, як звернення до суду вона не має, тому що організація через яку вона внесла гроші в будівництво, чого ніхто не заперечує, ліквідована. Виходить, що відповідач, а також особа, що одержить квартиру, незаконно збагатиться за її рахунок, вона ж залишиться без житла.

Суд вийшов також за межі позовних вимог, тому що вона не ставила повторно питання про визнання договору купівлі-продажу дійсним і дав цьому оцінку, але не мотивував свою відмову, тобто чому він відмовив у позові, що вона пред'явила на підставі ст. 392, 875, 876 ЦК України, чим порушив ст.ст.214, 215 ЦПК України.

Відмовляючи їй у позові суд посилався на те, що відповідно до рішення Господарського суду від 28.09.2004 року недобудовані друга і третя секції, де розташована квартира 109 визнані безхозяйними, однак він замовчував про те, що з таких же підстав як вона пред'явила до суду, цей же суд 26 жовтня 2004 року за позовом юридичної особи до відповідача визнав право власності на недобудовану квартиру, тобто суд визнав відповідача правонаступником і ні СРУ Державної прикордонної служби України, ні міськвиконком на це рішення не заперечили.

Суд замовчував і про те, що згідно акту прийому-передачі документації по житловому будинку по АДРЕСА_2 від 02.08.2000 року під п.18 були прийняті відповідачем договір про будівництво квартири для ТОВ «Комерційний універмаг «Київський», що за це будівництво цілком внесені гроші, і що згідно цього квартира офіційно була виділена організації, де вона працювала і через яку нею внесені гроші. Все це свідчить про те, що відповідачеві було відомо і про договір і про те, що квартира їм не належить. Про рішення Господарського суду, що відбулися, вона довідалася лише 28.09.2004 року. Вона не була залучена судом як зацікавлена особа і таким чином, була позбавлена можливості захистити свої житлові права. Приховували від неї й акт передачі незавершеного будівництва і передачі документації до 2005 року, тобто до того часу, коли вона звернулася до суду.

Відповідно до п.11 Положення «Про порядок передачі права на завершення припинених будівництвом об'єктів житла», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 31 січня 2000 року № 168 розподіл загальної житлової площі побудованого об'єкта між учасниками будівництва здійснюється пропорційно їхній участі в будівництві, а п.7 передбачено, що передача права замовника на закінчення будівництва об'єкта здійснюється з зобов'язанням подальшого пропорційного розділу побудованого житла між новими замовником і іншими учасниками.

Тому зважаючи на те, що ніхто не заперечує того факту, що вона внесла гроші на будівництво будинку, вона відноситься до замовників і повинна одержати свою частку, тобто квартиру НОМЕР_6.

Посилаючись  на ці обставини позивачка прохала апеляційний суд задовольнити її скаргу.

Судова колегія, перевіряючи доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення районного суду, вислухавши сторони у відповідності зі ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і представлених документів, доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з постановою нового з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Згідно ст.213 ЦПК України, рішення повинне бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.. Рішення суду повинне бути у відповідності з вимогами Конституції України ще і справедливим.

Відповідно до п.п.З, 4 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального або процесуального права.

Так, відмовляючи в позові ОСОБА_1 суд виходив з того, що вона не представила доказів участі в договірних зобов'язаннях по будівництву спірної квартири, що їй раніше було відмовлено в позові про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири в недобудованому будинку, що вона пропустила строк на звернення до суду, що зафіксовано в рішенні суду, що відбулося раніше, що відповідач не є правонаступником, що спірна квартира значиться безхозяйною.

Тим часом з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно ст.9 Заключних і перехідних положень про введення в дію Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року до договорів, укладених до 1 січня 2004 року і що продовжують діяти після вступу в силу Цивільного кодексу України, застосовуються правила цього Кодексу про підстави, порядок і наслідки зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їхнього укладання.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, чого не заперечують сторони і треті особи, що 28 жовтня 1993 року між підрядчиком Харківський завод «Електробритва» і замовником ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» був укладений договір будівельного підряду про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_2, яким передбачене будівництво чотирикімнатної квартири вартістю 113,415 млн. крб. у першій черзі недобудованого будинку ( а. с. 5)

Листом від 02.02.1995 року за НОМЕР_5 ХЗ «Електробритва» повідомив ТОВ «Комерційний універмаг «Київський», що їм передається чотирикімнатна квартира НОМЕР_6 корисною площею 70,82 кв. м. (а. с. 9)

Перед цим, ХЗ "Електробритва" листом від 02.11.1993 року пропонував ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» перерахувати вищевказану суму пятьом організаціям для сплати будматериалів на загальную суму 113,415 млн. крб (а. с.6)

Згідно платіжних доручень ці гроші були перераховані, що підтверджується листом ХЗ «Електробритва» від 19.12.1994 року про те, що сума, сплачена за будматеріали, відповідає вартості чотирикімнатної квартири. Квартира буде передана найближчим часом, що не заборонено ч.1 ст.879 ЦК України.

Таким чином, ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» цілком виконав умови договору по будівництву квартири.

На теперішній час цей договір ніким не оспорюється, ні оспорюється ні сума, внесена на будівництво квартири, ні її вартість. Отже, квартира повинна бути передана ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» або особі, що фактично сплатила її вартість, вступивши в договірні відносини з ТОВ «Комерційний універмаг «Київський».

За пропозицією ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» співробітниця ОСОБА_1 виплачує йому вартість цієї квартири, як маюча потребу у житловій площі і якої вона буде передана по закінченні будівництва, що не заборонялося на той період законом. Це підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів НОМЕР_1, НОМЕР_2 за 1993 рік і НОМЕР_3, НОМЕР_4 за 1994 рік (а.с. 11)

У зв'язку з цим 17.02.1995 року ТОВ «Комерційний універмаг «Київський», як власник квартири АДРЕСА_1 передає права на квартиру по акту прийому-передачі ОСОБА_1 (а. с. 10), що є гарантією передачі їй квартири після здачі будинку в експлуатацію.

З цього часу усі права по управлінню спірною квартирою переходять до ОСОБА_1, у тому числі, після закінчення будівництва будинку на одержання ордера, що передбачено ст.ст.875, 882 ЦК України.

Усіх цих обставин відповідачі не заперечують. Мало того, СРУ Державної прикордонної служби України, одержавши рішення Міськвиконкому від 22.03.2000 року за № 317 (а. с. 12) право на добудування будинку і, у зв'язку з цим, одержавши по акту недобудований будинок і документацію, у якій містяться безперечні дані про наявність договору між ХЗ «Електробритва» і ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» про будівництво квартири і про повну оплату цього будівництва (а. с. 4) не поставив питання про розірвання цього договору, або виключення ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» з переліку пайовиків згідно ст.ст.356, 358, 365 ЦК України, а тим часом, згідно ст.363 ЦК України частка в загальній власності переходить до набувача за договором з моменту укладання договору, тобто з 28.10.1993 року. Отже, ТОВ «Комерційний універмаг «Київський» правомірно, як власник, розпорядився своєю часткою в будівництві, передавши право на квартиру ОСОБА_1, цей договір також ніким не оскаржений.

Доводи відповідачів про те, що СРУ Державної прикордонної служби України не є правонаступником по договорах забудови надумані, суперечать закону і матеріалам справи.

Згідно рішення Міськвиконкому № 317 від 22.03.2000 року СРУ Державної прикордонної служби України передане право на добудування будинку, що було почато ХЗ «Електробритва» на дольовому началі. Згідно п.п.7, 11 «Положення про порядок передачі права на закінчення припинених будівництвом об'єктів житла» затвердженого КМУ від 31 січня 2000 року № 168 передбачений порядок розподілу недобудованого будинку по закінченню будівництва між пайовиками. Отже, як у законі, так і в рішенні міськвиконкому закладений порядок правонаступництва, що відповідач безумовно прийняв, підписавши акт прийому-передачі від 22.08.2000 року недобудованого будинку і всі договори з пайовиками. До сьогоднішнього дня жоден з договорів не оскаржений.

Про те, що відповідач є правонаступником підтверджено і рішенням Господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2004 року, яким він зобов'язаний передати по закінченню будівництва будинку квартиру НОМЕР_7 пайовикові - фірмі «Еталон». Це рішення відповідачем оскаржено не було.

По даному спору відповідач інтерес до кв. НОМЕР_6 дома АДРЕСА_2 повинний був втратити, тому що вона визнана безхозяйною за рішенням Господарського суду від 28.09.2004 року і це рішення їм також не було оскаржено.

Позивачка ж не позбавлена можливості, після вступу рішення в силу по її позову, як особа що не брала участі у справі Господарського суду, просити суд у порядку ст.361 ЦПК України, як власник квартири скасувати рішення за нововиявленими обставинами у частині визнання квартири НОМЕР_6 безхозяйною.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідачів про те, що позивачка втратила право на звернення до суду за пропуском строку позовної давності, що вказано в рішенні Московського райсуда м. Харкова від 25.03.2004 року, тому що суд розглядав інший позов, по інших підставах.

Строк позовної давності позивачка не пропустила виходячи з наступного.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з угод.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правомірність придбання квартири 109 будинку АДРЕСА_2 ніхто зі сторін дотепер не заперечив.

Згідно ч. 2 ст.331 ЦК України, право власності і на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будинки, спорудження і т.п.) виникає з моменту завершення будівництва і прийому його в експлуатацію, що передбачено ст. 182 ЦК України.

У відповідності зі ст.876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник.

Згідно пояснень сторін, листа КП «ХМБТІ» від 01.07.2005 року друга і третя секції будинку АДРЕСА_2, де розташована квартира 109 не закінчені будівництвом, не здані в експлуатацію і не зареєстровані у відділі державної реєстрації будинків.

Позивачка, як вбачається з її позовної заяви, вимагає визнання за нею на майбутнє права власності на квартиру НОМЕР_5 будинку АДРЕСА_2 та зобов'язати відповідний орган, після введення будинку в експлуатацію, згідно зі ст.ст.328, 331, 182, 392, 363 ЦК України видати їй ордер.

Така вимога не суперечить і ст.ст.55, 58 ЖК України про порядок надання житлового приміщення в будинках, споруджених із залученням у порядку пайової участі і видачі ордера на житлове приміщення. При цьому судова колегія виходить з того, що таке рішення є не тільки законним, обґрунтованим, але і справедливим.

Виходячи з цього, судова колегія доходить висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на квартиру АДРЕСА_1 і видачі після введення будинку в експлуатацію ордера на її ім'я.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.303, 304, ч.1 п.3,4 ст.309, ч.1 п.2 ст.307, ст.313, 316, 317, 319 ЦПК Україна, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на чотирикімнатну квартиру житловою площею 45,52 кв.м., загальною площею 70,82 кв.м. НОМЕР_6 другої секції будинку АДРЕСА_2.

Зобов'язати виконавчий комітет Московської районної ради м. Харкова видати ордер ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_6 будинку АДРЕСА_2 на склад сім'ї- одна людина.

Зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України передати квартиру НОМЕР_6 другої секції будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1, після одержання ордеру на квартиру.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності моменту його

проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.