Рішення №289230

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 листопада 2006 р.

№ 5/205-05-6104


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Плюшка І.А. –головуючий,


Самусенко С.С., Савенко Г.В.,

розглянувши

касаційну скаргу

Державного підприємства “Енергоринок”

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006р.

у справі

№5/205-05-6104 господарського суду Одеської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

до

Державного підприємства “Енергоринок”

про

визнання угоди недійсною

Касаційну скаргу розглянуто за участю представників сторін:

Від позивача –Богаченков В.Ю., Шандрук О.Т.;

Від відповідача –Діденко Д.С., Васильєв Д.В.


В судовому засіданні оголошувалася перерва до 21.11.2006р.


В С Т А Н О В И В:


ВАТ “Одесаобленерго” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою від 20.05.05 р. № 21/844 до ДП “Енергоринок” про визнання недійсним договору про реструктуризацію заборгованості № 21/268 від 28.12.2002 року між ВАТ “Одесаобленерго” та ДП “Енергоринок”, на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України ( надалі ЦК), в зв’язку з укладанням спірного договору боку позивача особою з перевищенням наданих установчими документами повноважень.

Позов мотивовано тим, що договір № 21/268 від 28.12.2002 р. повинен бути визнаний недійсним з моменту його укладання, оскільки укладання договору відбулося головою правління Печерським Ю.Л. без належних на те повноважень, а саме відповідно до пункту 8.4.5 Статуту компанії голова правління ВАТ “Одесаобленерго” не має право без одержання письмового рішення Спостережної Ради укладати договір, якщо його сума перевищує 4000 мінімальних заробітних плат (п.8.3.12 Статуту).

24.05.2005 року господарський суд Одеської області передав позовну заяву ВАТ „Одесаобленерго” з додатками до господарського суду м. Києва за підсудністю. Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2005 р. позовна заява та додані до неї матеріали було повернуті до господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.10.2005 р. ( суддя Могил С.К.) у позові було відмовлено. Рішення вмотивоване тим, що договір про реструктуризацію заборгованості № 21/268 від 28.12.2002 року підписаний з боку позивача особою з перевищенням своїх повноважень, але подальше його схвалення ВАТ “Одесаобленерго” шляхом проведення оплат, листування, робить його дійсним з моменту укладання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 24.10.2006 р. щодо відмови в задоволені позову, ВАТ „Одесаобленерго” 15.11.2005 року подало апеляційну скаргу на вказане рішення до Одеського апеляційного господарського суду, у якій просило апеляційний суд скасувати рішення та постановите нове, яким позов задовольнити та визнати оскаржуваний договір недійсним.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2005 року провадження по справі № 5/205-05-6104 було зупинено.

17.07.2006 року Одеський апеляційний господарський суд поновив провадження по справі.

ВАТ „Одесаобленерго” подало до апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги, в яких просило суд апеляційної інстанції визнати спірний договір недійсним на підставі ст. 48 ЦК в зв’язку із порушенням вимог ст.ст. 71,73 ЦК щодо застосування строків позовної давності, а також на підставі ст. 56 ЦК.

Постановою від 25.07.2006 р. Одеський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позов ВАТ “Одесаобленерго” задовольнив та визнав договір про реструктуризацію заборгованості № 21/268 від 28.12.2002 року недійсним з моменту укладання.

Постанова мотивована тим, голова правління ВАТ “Одесаобленерго” підписавши спірну угоду, уклав її з перевищенням наданих йому статутом повноважень, що суперечить ст. 29 ЦК УРСР, тому у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР угода визнана недійсною.

якій заявлені вимоги про скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року в зв’язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та залишенням рішення суду першої інстанції без змін. У касаційній скарзі ДП „Енергоринок” посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 29, 48, 63 ЦК та вимог ст.ст. 4-2, 22, 104, 105 ГПК України.

ВАТ «Одесаобленерго» подало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 р по справі без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України, дійшов до наступного.

          Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.12.2002 року між ДП “Енергоринок” в особі директора Кальченка В.М. та ВАТ “Одесаобленерго” в особі голови правління Печерського Ю.Л. укладено договір № 21/268 про реструктуризацію заборгованості станом на 01.12.2002 року, за яким сторони встановили умови та порядок погашення заборгованості, що виникла у результаті продажу електричної енергії ДП “Енергоринок” ВАТ “Одесаобленерго” за договором № 427/01 від 14.10.98 р. протягом 1999 року у сумі 194 509 611,35 грн.

За договором № 21/268 від 28.12.2002 р. позивач після закінчення терміну відстрочки на погашення заборгованості, тобто після 01.04.2003 р. зобов’язаний протягом дев’яти місяців погасити суму боргу у розмірі 194 509 611,35 грн. шляхом здійснення щомісячних платежів, кожний з яких становить 1/9 заборгованості, тобто 21 612 179,03 грн.

                    Правовідносини між сторонами щодо укладення спірного договору виникли та були реалізовані до набрання чинності Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ГК України передбачено, що вони застосовуються до цивільних та господарських відносин, що виникли після набрання ними чинності. Із урахуванням наведеного до спірних правовідносин суди правильно застосовували норми ЦКУРСР 1963 року.

                    Апеляційним господарським судом встановлено, що договір № 21/268 від 28.12.2002 р. підписаний з боку ВАТ “Одесаобленерго” особою з перевищенням наданих їй Статутом повноважень. В обґрунтування такого висновку судом апеляційної інстанції було встановлено, що пунктом 8.4.5. Статуту ВАТ “Одесаобленерго” встановлені обмеження повноваження голови правління щодо укладення договорів. За умовами п.8.3.12 Статуту позивача до компетенції Спостережної ради відноситься погодження укладення договорів (угод) на суму, що перевищує 4000 мінімальних заробітних плат, пунктом 8.4.5 Статуту це погодження повинно бути отримано головою правління у письмовій формі до укладення цих договорів. В постанові апеляційного господарського суду встановлено, що сума спірної угоди перевищує 4000 мінімальних заробітних плат на час її укладення, докази, підтверджуючі отримання головою правління ВАТ “Одесаобленерго” письмового погодження Спостережної ради на укладання цієї угоди відсутні.

                    На підставі встановлених апеляційним господарським судом обставин справи, Вищий господарський суд погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що договір № 21/268 від 28.12.2002 р. укладений в порушення ст. 29 ЦК УРСР, оскільки підписаний з боку ВАТ “Одесаобленерго” особою з перевищенням наданих повноважень. У зв’язку з наведеним апеляційний господарський суд правильно застосував ст. 48 ЦК УРСР та визнав спірну угоду недійсною, як таку, що не відповідає вимогам закону.

Посилання відповідача у касаційній сказі на неправильне застосування апеляційним господарським судом ст. 63 ЦК УРСР не може бути прийнято колегією до уваги.

У відповідності до ст. 63 ЦК угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладання угоди, або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Апеляційний господарський суд у відповідності до ст. 33, 34 ГПК України встановив, що в матеріалах справи відсутні будь які докази, що підтверджують схвалення спірної угоди з боку уповноважених на укладання спірного договору органів управління ВАТ “Одесаобленерго”. Підписані Головою правління ВАТ „Одесаобленерго” листи –пропозиції щодо внесення змін до договору, протоколи - погодження проведення розрахунків не здійснені самою повноважною особою, в чиїх інтересах була укладена угода, у зв’язку з чим не можуть вважатися доказами погодження спірного договору у розумінні ст. 63 ЦК.

Вищий господарський суд з наданою правовою оцінкою вищенаведених обставин справи, встановлених апеляційним господарським судом погоджується, підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 63 ЦК УРСР не вбачає.

Не знайшов Вищий господарський суд також й порушень норм процесуального права.

Як вбачаться з оскаржуваної постанови та матеріалів справи, у відповідності до ст. 43 ГПК України суд апеляційної інстанції повно перевірив обставини справи та на підставі ст. 101 ГПК України, прийняв постанову у відповідності до норм процесуального права. Вищий господарський суд погоджується з висновком апеляційний суду щодо неможливості розгляду під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку позовних вимог, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У зв’язку з цим встановлені апеляційним господарським судом обставини справи про те що на момент підписання спірної угоди минув строк позовної давності для сплати боргу, а сам вказаний договір за своєю правовою природою є угодою про збільшення строку позовної давності та свідчить про укладання спірного договору під впливом помилки був зроблений у відповідності до ст. 43 ГПК України. Як вбачається з оскаржуваної постанови апеляційний суд погодився з доводами позивача та визнав встановленими наступні обставини справи.

Спірним договором № 21/268 встановлено порядок погашення заборгованості за електричну енергію станом на 01.12.2002 р. позивача перед відповідачем за договором № 427/01 від 14.10.98 р. Рішенням арбітражного суду Одеської області від 25.07.2000 р. у справі № 17-1-24/3492 було вирішено спір між цими ж сторонами, позовні вимоги ДП “НЕК Укренерго”, правонаступником якого є ДП “Енергоринок” про стягнення 420 228 795,89 грн. були задоволені частково, у зв’язку з визнанням енергопостачальною компанією претензії на суму 241 387 676,97 грн. яка є підставою для безспірного списання визнаного боргу. Рішенням суду від 25.07.2000 р. було стягнуто з ВАТ “Одесаобленерго” за договором № 427/01 від 14.10.98 р. борг станом на 01.04.2000 р. в сумі 178 841 118,92 грн. Рішення суду від 25.07.2000 р. у справі № 17-1-24/3492 та визнана претензія не містять періоду виникнення заборгованості, а посилаються на заборгованість, яка виникла станом на 01.04.2000 р.

У відповідності до заяви позивача, ухвалою господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. було розяснено судове рішення та встановлено, що позовний період по справі № 17-1-24/3492 складає час з моменту укладення договору купівлі –продажу електроенергії № 421/01 з 14.10.1998 р. по 01.04.2000 р. та заборгованість за позовом складає 420 228 795,89 грн. за мінусом раніше визнаної претензійної вимоги на суму 241 387 676,97 грн. Враховуючи викладене, апеляційний суд погодився з доводами ВАТ «Одесаобленерго», що заборгованість, погашення якої є предметом спірного договору № 21/268 від 28.12.2002 р. є залишком несплаченої суми за платіжною вимогою № 359 від 09.07.1999 р. на суму 241 387 676,97 грн., яку стягувач направив для примусового виконання до АКБ «Фінанси та кредит». Відповідно до листа філії «ОРУ»Банку «Фінанси та Кредит»№ 129 від 03.02.2004 р., зазначена платіжна вимога № 359 від 09.07.1999 р. була повернута стягувачу в звязку із відзивом платіжної вимоги НЕК «Укренерго»№ 01/31-2882 від 19.071999 р. Отже апеляційний господарський суд погодився з доводами ВАТ “Одесаобленерго”, що позивач уклав спірний договір про реструктуризацію під впливом помилки, оскільки на момент підписання договору № 21/268 від 28.12.2002 р. минув строк позовної давності для сплати боргу, а сам по собі вказаний договір за своєю правовою природою встановлює інші строки позовної давності, ніж передбачені законом та є угодою про збільшення строку позовної давності, що є підставою для визнання угоди недійсною на підставі ст. 48, ст. 56 ЦК УРСР.

Проте, апеляційний господарський суд встановивши ці обставини у відповідності до ст. 43 ГПК України правильно не взяв встановлені обставини, як підставу для скасування рішення місцевого господарського суду від 24.10.2005 р.

За вимогами ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції або постанови суду апеляційної інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового акту якщо вони призвели до прийняття незаконної постанови.

На думку судової колегії Вищого господарського суду, посилання скаржника на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права не впливають на законність та обґрунтованість постанови від 25.07.2006 р., тому у відповідності до ст. 111-10 ГПК України не можуть бути підставою для скасування останньої.

За таких обставин, прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга –без задоволення.

З огляду на вищевикладене та керуючись ст. ст. 1115 , 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:


1.Касаційну скаргу ДП „Енергоринок” залишити без задоволення.

2.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 р. у справі № 5/205-05-6104 залишити без змін.


Головуючий І. Плюшко



Судді С. Самусенко



Г. Савенко