Рішення №291488

ГОСПОДАРСЬКИЙ С У Д

Кіровоградської області

У Х В А Л А

"05" грудня 2006 р.                                                             Справа № 4/339


Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/339

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград

до приватного підприємства “Рієлті” м.Кіровоград



про стягнення 1505 грн. 56 коп.

Представники сторін:

від позивача - Пилипенко О.І. , довіреність № 04-04/1655 від 30.06.06 ;

від відповідача - Делюрман В.М., директор;


Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград заявлено позов про стягнення з приватного підприємства “Рієлті” м.Кіровоград 1505 грн. 56 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Свої вимоги позивач обґрунтовував слідуючим:

Відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, а не було працевлаштовано жодного. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 3011 грн.11 коп. сума штрафних санкцій складає : 1505 грн.56 коп.

Відповідач заперечення на позовні вимоги та будь-які пояснення по суті заявлених вимог до суду не надав, тому суд позбавлений можливості оцінити позовні вимоги з врахуванням можливих заперечень відповідача.

Заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі слідуючих підстав:

Як обґрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Якщо на підприємстві працює 8-15 працівників штрафні санкції стягуються в розмірі 50 відсотків від середньої річної заробітної плати.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 1505 грн. 56 коп. до 15.04.2006 року. 06.02.2006 року відповідач направив позивачу звіт, в якому зазначив кількість 1 інвалідів-штатних працівників, який повинен працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та визнав, що на підприємстві працівники, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність не працюють. Фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене відповідачем зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце (а.с.7).

Відповідач не надав суду доказів виконання вимог Закону і забезпечення працевлаштування інвалідів чи сплати суми штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 1505 грн.56 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Висновок про правомірність вимог позивача суд робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 9 осіб ) відповідач у 2005 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не було створено жодного. Відповідач не надав суду будь-яких доказів про те, що у 2005 році ним проводилась робота зі створення робочих місць. Самостійно інваліди для працевлаштування до відповідача не звертались. Протягом 2005 року районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись. Згідно до повідомлення Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості №02-2680 від 21.11.2006 року відповідач в 2005 році звіти звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми №3-ПН затвердженої наказом Держкомстату України від 31 грудня 1997 року №120 з зазначенням вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями та потребу в працівниках для заміщення вільних місць або вакантних посад не надавав.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідач відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце інваліда.

Враховуючи середньорічний рівень заробітної плати на підприємстві відповідача в розмірі 3011 грн. 11 коп., середньооблікову кількість штатних працівників- 9 осіб та кількість робочих місць на які не працевлаштовані інваліди 1, сума штрафних санкцій складає 1505 грн.56 коп.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 1505 грн. 56 коп.

Оскільки повідомлення осіб, зазначених у ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” про можливість працевлаштувати інвалідів на 1 робоче місце у відповідача відсутні та на вимогу суду відповідачем не подано, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення позивача 23.10.2006 року до суду за захистом порушеного права.

В судовому засіданні 05.12.2006 року від позивача надійшло клопотання (заява) про відмову від адміністративного позову у зв'язку з тим, що відповідачем повністю погашено штрафні санкції шляхом перерахування коштів в розмірі 1505 грн. 56 коп. на розрахунковий рахунок позивача. Господарський суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі, роз'яснивши сторонам, що повторне звернення з тією самою позовною заявою до суду не допускається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,157 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –


П О С Т А Н О В И В :


Провадження у справі закрити.

Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.


Суддя                                                    Хилько Ю. І.