Рішення №300036

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

____________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

04.12.2006 року Справа № 3/391ад


Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі:

головуючого судді                     Іноземцевої Л.В.

суддів           Лазненко Л.Л.

                                                            Якушенко Р.Є.

          Склад судової колегії змінено розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 27.11.2006

При секретарі

судового засідання                     Мартинцевій Н.М.

та за участю представників сторін:

від позивача          - не прибув;                     

від відповідача - Бондаренко О.В., дов. б/н від 13.01.2006, заступник

генерального директора по організаційно –правовим

питанням


Розглянув матеріали

апеляційної скарги           Луганського обласного відділення Фонду

соціального захисту інвалідів


на постанову

господарського суду                               Луганської області

від                                                   10.10.2006

у справі                                                   № 3/391ад (суддя Доманська М.Л.)


за позовом            Луганського обласного відділення Фонду

соціального захисту інвалідів,

м.Луганськ


до відповідача          Відкритого акціонерного товариства „Титан”, м.Антрацит Луганської області


про стягнення 14862 грн. 76 коп.



Постановою господарського суду Луганської області від 10.10.2006 у справі № 3/391ад (суддя Доманська М.Л.) відмовлено у задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до Відкритого акціонерного товариства „Титан” м.Антрацит Луганської області про стягнення несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році у розмірі 14862 грн. 76 коп.


Суддя –доповідач

Л.В.Іноземцева


Постанова суду з посиланням на статті 19, 20 Закону України від 21.03.1991№ 875-ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон № 875), пункт 14 „Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі –Положення № 314), пункти 2, 4, 11 Порядку сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (далі –Порядок № 1767), пункт 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823, мотивована доведеністю виникнення зобов”язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 53629 грн. 62 коп. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році. Проте, застосовуючи приписи статті 250 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів через недодержання строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.


          Відділення Фонду (позивач у справі) не погодилося з прийнятою постановою і подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

          

В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на статті 2, 3, 4, 241 ГК України, Закон України від 06.10.2005 № 2960 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів” (далі –Закон № 2960) заявник вказує на те, що застосування судом строків, визначених у статті 250 ГК України, є неправомірним, оскільки:

- відділення Фонду хоча і є органом державної влади, але не є учасником відносин у сфері господарювання;

- адміністративні відносини, а саме сплата штрафних санкцій, не є предметом регулювання ГК України;

- працевлаштування інвалідів відповідно до чинного законодавства не є діяльністю у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність;

- відповідно до змін, внесених Законом № 2960, штрафні санкції хоча і офіційно на законодавчому рівні і визначені як адміністративно-господарські санкції, але строки, які визначені в ГК України для них не застосовуються.

Позивач вважає, що платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно-господарською санкцією тільки з 01.01.2006. Підтвердженням цього є те, що до 01.01.2006 ці платежі, відповідно до статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (до набуття змін з 01.01.2006) були визначені як штрафні санкції.

Враховуючи те, що закон не має зворотньої сили і те, що штрафні санкції це не адміністративно-господарські санкції, правові норми, визначені у ГК України не можуть бути застосовані до платежів, які не мають статусу „адміністративно -господарські санкції”.


Клопотанням від 25.11.2006 № 03 -01/6181 позивач просить розглянути справу без участі представника у зв”язку з його находженням у відпустці та неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні.

Дане клопотання задовольняється судовою колегією апеляційної інстанції.


Відкрите акціонерне товариство „Титан” (відповідач у справі) вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить постанову господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.


Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з’ясування місцевим судом обставин справи, апеляційний господарський суд


В С Т А Н О В И В :


          Відповідно до статті 19 Закону № 875 (в редакції станом на момент виникнення спірних взаємовідносин) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

          Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік форми № 10-ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у 2004 році складала 102 особи (а.с.8).

          За розрахунком позивача та відповідача чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу згідно статті 19 Закону № 875, складає 4 особи (а.с.6 -7).

          Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, у 2004 році на ВАТ „Титан” не працювало жодного інваліда (а.с. 8).

Листом від 10.11.2005 № 3/03-1988 Антрацитівський міський центр зайнятості, посилаючись на звіти відповідача форми 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” повідомив, що за період 2002-2004 років ВАТ „Титан” не повідомляло про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (а.с.14).

Листом від 08.09.2006 № 1-1463 Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради на виконання ухвали господарського суду Луганської області повідомило, що протягом 2003-2004 років ВАТ „Титан” не інформувало управління щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 24).

          Згідно довідок позивача від 22.08.2006 № 03-01/3739 та № 03-01/3740 ВАТ „Титан” в 2004 році не проінформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК відповідно до Положення № 314 не проводилась (а.с.9-10).

          Позивач вважає, що відповідач в порушення приписів Закону № 875 не працевлаштував необхідну кількість інвалідів (4) і тому повинен нести відповідальність згідно чинного законодавства у вигляді штрафних санкцій за 4 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів у 2004 році у сумі 14862 грн. 76 коп., виходячи із розрахунку: 4 (особи) х 3715 грн. 69 коп. (середня річна заробітна плата = 3715 грн. 69 коп.) (а.с.6-7).

          ВАТ „Титан” у строк, встановлений пунктом 4 Порядок № 1767, тобто до 15.04.2005, вказані штрафні санкції не сплатило, що стало підставою звернення 23.08.2006 позивача до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача 14862 грн. 76 коп. штрафних санкцій за 4 робочих місця, не зайнятих інвалідами (а.с.3-5).


          Постановою господарського суду Луганської області від 10.10.2006 у задоволенні позову відмовлено з підстав, викладених вище (а.с.84-86).


Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що постанова господарського суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає з огляду на наступне.


Відповідно до статті 18 Закону № 875 працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з пунктами 5, 10-14 Положення № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.


В матеріалах справи відсутні докази, що у 2004 році відповідачем розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів.


Здійснивши системний аналіз норм Закону № 875, статті 12 Закону України „Про охорону праці”, положення Порядку № 1767, Положення № 314, Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, місцевий господарський суд дійшов у цій справі правомірного висновку про обґрунтованість нарахування штрафних санкцій.

Разом з тим, пунктом 2 Інформаційного листа ВГСУ від 25.11.2005 № 01-8/2229 „Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І-му півріччі 2005 року” передбачено, що у вирішенні питання про правову природу штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875, слід виходити з того, що вони є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено у статтях 238-250 ГК України.


Відповідно до статті 250 ГК України адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.


Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, штрафні санкції повинні були бути сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року, а позивач звернувся з позовом до суду 23.08.2006, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 250 ГК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність позовних вимог.


З огляду на викладене та, приймаючи до уваги названий вище Інформаційний лист Вищого господарського суду України, судовою колегією відхиляються доводи апеляційної скарги за необґрунтованістю.


На підставі викладеного апеляційна скарга Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягає до задоволення, постанова господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає.


Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254, п.6 р./ІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд


У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 10.10.2006 у справі № 3/391ад залишити без задоволення.


2. Постанову господарського суду Луганської області від 10.10.2006 у справі № 3/391ад залишити без змін.


Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.


Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку у місячний строк до Вищого адміністративного суду України.


Повний текст ухвали складено 11.12.2006.

Головуючий суддя Л.В.Іноземцева


Суддя Л.Л.Лазненко


Суддя Р.Є.Якушенко