Рішення №308584

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України


12.12.2006 р.                                                              справа №15/308пн


Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:



головуючого:

Діброви Г.І.

суддів

Дзюби О.М., Стойка О.В.,



за участю представників сторін:


від позивача:

Строілов В.В. директор (наказ №1 від 20.10.2005р.);

Строілов В.С. (довіреність №11а від 12.10.2006р.);

Грунтовський Е.М. (довіреність №11 від 08.09.2006р.)

,

від відповідача:

від 3-ї особи:

Вербовська В.В. (довіреність №5 від 01.06.2006р.);

Хмель Г.О. (довіреність №02/1-575 від 11.12.2006р.)

,




розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Малого приватного підприємства «Трудовик», м. Дзержинськ Донецької області



на рішення (ухвалу) господарського суду


Донецької області



від

01.11.2006 року



по справі

№15/308пн (Суддя Богатир К.В.)



за позовом

Мале приватне підприємство "Трудовик" м.Дзержинськ

до


За участю 3-ї особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" м.Вугледар

Державного підприємства «Укрвуглеякість», м. Донецьк

про

визнання рахунку на оплату за вугілля в розмірі 42143,57грн. незаконним.


В С Т А Н О В И В:


У 2006 році позивач, Мале приватне підприємство «Трудовик», м. Дзержинськ Донецької області, звернувся з позовною заявою до господарського суду Донецької області до відповідача Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1», м. Вугледар Донецької області про визнання рахунку на оплату вугілля в розмірі 42143 грн. 57 коп. незаконним.


В процесі розгляду справи, ухвалою від 28.09.2006р., відповідно до вимог ст. 27 ГПК України, господарським судом Донецької області залучено до участі у справі 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Державне підприємство «Укрвуглеякість», м. Донецьк.


Рішенням від 01.11.2006р. у задоволенні позовних вимог МПП «Трудовик», м. Дзержинськ Донецької області до ДП «ШУ «Південно донбаське №1», м. Вугледар Донецької області за участю 3-ї особи ДП «Укрвуглеякість», м. Донецьк відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що умовами договору №422 від 03.05.2006р. не передбачено право сторін захищати порушене право шляхом визнання рахунку-фактури на оплату незаконним.


Позивач, МПП «Трудовик», м. Дзержинськ Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його незаконним, прийнятим із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та у невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 01.11.2006р. скасувати повністю та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.


Відповідач надав судовій колегії відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.


Представник 3-ї особи також просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.


В судовому засіданні представники сторін та 3-ї особи підтримали свої позиції щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з’ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи №15/308пн, та наданих сторонами та 3-ю особою пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну “Про судоустрій” та ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №5 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 2,3,4 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін та 3-ї особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.05.2006р. між позивачем, МПП «Трудовик»та відповідачем, ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1»був укладений договір поставки вугільної продукції №422, відповідно до вимог якого відповідач зобов'язався здійснити поставку вугільної продукції у відповідності із специфікаціями, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору якість вугілля повинна відповідати посвідченням якості на вугілля, якісним характеристикам, обумовленим у специфікаціях до договору. Базова ціна 1 тони вугілля при базових показниках якості та значення самих базових показників якості вказуються у специфікаціях до договору. Ціна однієї тонни вугілля для кінцевих розрахунків визначається, виходячи із базової на підставі фактичних показників якості із врахуванням цінових поправок (знижок, доплат), залежних від відхилень фактичних значень від базових розрахункових показників якості, розмір яких вказаний у специфікаціях. Фактичні показники якості приймаються згідно посвідченням якості, виданих вантажовідправниками.

Поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих піввагонах навалом, вантажною швидкістю за реквізитами, згідно письмовим заявкам позивача. Мінімальна норма відвантаження – 1 вагон. Позивач представляє відповідачеві заявки на відвантаження вугілля із вказанням вантажоотримувача та власника вугілля не менш ніж за п'ять днів до початку відвантаження. У перевізних документах відповідач у обов'язковому порядку повинен вказати вантажоотримувача, власника вантажу та іншу інформацію згідно із заявками позивача. Відповідач повинен представити позивачеві наступні документи, підтверджуючі поставку вугілля: копії залізничних квитанцій, завірених печаткою відповідача; оригінали посвідчень якості (або завірені копії); листи про власність; рахунок-фактуру; податкову накладну; акт приймання-передачі вугільної продукції. Вказані документи отримує уповноважений представник позивача або вони надсилаються поштою за указаними в договорі реквізитами (п.п. 3.1, 3.4 договору).

Згідно із п. 3.5 договору приймання вугілля за кількістю та якістю здійснюється згідно із Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. №888, а також Інструкцією за кількістю (п-6) та за якістю (п-7). У випадку виявлення розбіжностей виклик представника вантажовідправника є обов'язковим. Поставка вугілля можлива на умовах самовивозу автотранспортом позивача (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, позивач здійснює попередню оплату вугілля шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача або шляхом готівкового перерахування коштів у касу відповідача. Фактична кількість поставленого вугілля та сума оплачених за нього грошових коштів узгоджується сторонами щомісячно у актах звірки, які складаються не пізніше 10 днів після закінчення місяця поставки (п. 4.2 договору).

07.06.2006р. позивачем, у виконання вимог договору, було здійснено попередню оплату в сумі 31000 грн. за вугілля марки ДГР (0-200). Відвантаження вугілля в кількості 123, 2 тони (два вагони) було здійснено 19.06.2006р.

Відповідно до посвідчення №542 від 19.06.2006р. якості вугілля ДГР (0-200) відповідачем було виписано рахунок-фактуру №177 від 19.06.2006р. на загальну суму 42143 грн. 57 коп. (з урахуванням ПДВ) та направлено позивачеві для оплати.

Позивач не згоден із висновком хімічної лабораторії ДП «Укрвуглеякість», якою було проведено дослідження вугілля та видано посвідчення якості вугілля №542. Якість поставленого йому вугілля позивач оспорює.

Згідно із умовами договору №422 від 03.05.2006р. вартість вугілля залежить від його якості.

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання рахунку на оплату за вугілля в розмірі 42143 грн. 57 коп. незаконним, в зв'язку з тим, що позивач вважає, що фактична якість продукції фактично не відповідає якості продукції, зазначеній у посвідченні №542 про якість вугілля та не погоджується із нарахованою відповідачем сумою на оплату за отримане вугілля.

Позовні вимоги позивач, незважаючи на зобов'язання господарського суду обґрунтувати їх згідно із нормами чинного законодавства України, а саме ст. 12 ГПК України, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не змінив та наполягав на задоволенні позову про визнання рахунку на оплату незаконним. Своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, позивач не скористався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши пояснення сторін та 3-ї особи, судова колегія дійшла висновку, що:

Оскільки між сторонами по справі склалися фактичні господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України, як загального акту законодавства.

Абзац 2 п.4 Заключних положень Господарського кодексу України встановлює, що до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідних положень Господарського кодексу України, вказані положення застосовуються до правил та обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до вимог абзацу 2 п. 4, п. 9 Перехідних положень Цивільного кодексу України, норми цього кодексу застосовуються до прав та обов’язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ст. 124 Конституції України –юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із рішенням Конституційного суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002р. положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення передбачено право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, договором.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.


Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.


Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.


Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на врегулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.


Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку із прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.


Господарським судом правомірно зазначено, що рахунок-фактура, який оспорюється позивачем, не є актом у розумінні вищевказаних норм закону та не може бути предметом судового розгляду у зв’язку із тим, що:


Рахунок-фактура є бухгалтерським документом, який застосовується для здійснення платежів та ведення бухгалтерського обліку; не є юридичною формою рішення відповідача; не породжує певних правових наслідків, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин; не має обов’язкового характеру для суб’єктів правовідносин. Пред’явлення рахунку-фактури для оплати позивачеві не породжує для нього обов’язку проведення обов’язкової оплати за вказаним рахунком, тобто не порушує його прав та охоронюваних законом інтересів;


Позивачем не доведено невідповідність оспорюваного рахунку-фактури вимогам чинного законодавства або відсутність належної компетенції органу, який видав рахунок-фактуру.


Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок, що умовами договору №422 від 03.05.2006р. не передбачено право сторін захищати порушене право шляхом визнання рахунку-фактури на оплату незаконним.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності вирішення спору між сторонами в зв'язку з питаннями, що виникли між ними з приводу якості поставленої продукції та правильності оформлення її у сертифікатах, не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не можуть бути предметом розгляду у даній справі з причини неможливості самостійної зміни судом ані предмету, ані підстави позову згідно норм процесуального законодавства України.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 01.11.2006 року у справі №15/308пн ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, та підлягає залишенню в силі, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Трудовик», м. Дзержинськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 01.11.2006 року у справі №15/308пн залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 01.11.2006 року у справі №15/308пн –без змін.






Головуючий          Діброва Г.І.


Судді:          Дзюба О.М.


          Стойка О.В.


          








Надр. 6 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3–відповідачу;

4 –3-й особі;

5 –ДАГС;

6 –ГС Дон. обл.;

Богомолова Ю.І