Рішення №309853

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

30 листопада 2006 р.

№ 42/233


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів:

Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Одеської залізниці

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р.

у справі

№42/233

господарського суду

м.Києва

за позовом

Одеської залізниці

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

про

відшкодування витрат по утриманню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 403 759,90 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Ротар І.В.

від відповідача:

не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 20.06.2006 р. у справі №42/233 (суддя Паламар П.І.) позов Одеської залізниці задоволено: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Одеської залізниці 403 159,90 грн. боргу, 4 037,60 грн. витрат зі сплати державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, Державним комітетом України з державного матеріального резерву було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. у справі №42/233 (судді: Брайко А.І., Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) апеляційну скаргу задоволено: скасовано рішення господарського суду м.Києва від 20.06.2006 р. у справі №42/233; у позові відмовлено; стягнуто з Одеської залізниці в дохід державного бюджету 2 018,80 грн. витрат, понесених за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі Одеська залізниця просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. у справі №42/233, а рішення господарського суду м.Києва від 20.06.2006 р. залишити без змін, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 509, 598, 625, 947 Цивільного кодексу України, п.п. 2, 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532 (далі —Порядку), ст.ст. 42, 43, 33, 43, 84, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, ні умовами договору від 29.04.2003 р. №ОД/НР-03-670-НЮ, ні спеціальним законодавством не передбачено право Державного комітету України з державного матеріального резерву в односторонньому порядку відмовитися від відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей та погодження кошторисів майбутніх витрат; по-друге, Законом України "Про державний матеріальний резерв" та Порядком не передбачена така підстава для припинення виконання грошового зобов'язання відповідачем як відсутність коштів; по-третє, господарським судом апеляційної інстанції не наведено доводи, за якими суд відхилив надані позивачем докази.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

29.04.2003 р. між сторонами у справі укладено договір №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до умов договору, а саме п.п. 1.2, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4 відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості і за вартістю згідно з актом форми №1; відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між відповідачем та позивачем у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого відповідачем зведеного кошторису витрат позивача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву; позивач надає відповідачу щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою; відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3 цього договору не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

На виконання умов договору позивач здійснював зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Враховуючи лише часткове відшкодування відповідачем витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірний період, позивач звернувся з позовом про стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період IV квартал 2004 р., І–ІІІ квартал 2005 р. в сумі 403 759,90 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача підтверджені наявними у справі доказами, а саме: поясненнями позивача, наданим позивачем розрахунком витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом IV кварталу 2004—ІІІ кварталу 2005 рр. звітами про видатки на утримання мобілізаційного резерву за IV квартал 2004—ІІІ квартал 2005 рр.; актом контрольної перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні від 04.04.2005 р., а доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, відповідачем не подано.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, законодавством передбачений спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання і направлення до Державного комітету України з державного матеріального резерву кошторисів витрат, разом із підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат відповідачем та встановлення відповідної суми витрат, що підлягає відшкодуванню; по-друге, кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2004–2005 рр., звіти позивача про видатки на утримання мобілізаційного резерву за IV квартал 2004 р. та I–III квартали 2005 р. та акти звірення розрахунків не погоджені з відповідачем, у зв'язку з чим не можуть бути доказом у справі; по-третє, акт перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей, що зберігаються на підприємстві позивача від 04.03.2005 р. тільки підтверджує кількісний і якісний стан матеріальних цінностей, що знаходяться на зберіганні, у зв'язку з чим не є належним доказом, що підтверджує розмір понесених позивачем витрат; по-четверте, відповідно до п. 3.1 договору відповідач зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі, але позивачем не надано доказів, що підтверджують надходження відповідачу асигнувань з Державного бюджету України на відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірному періоді.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" прийнято постанову від 12.04.2002 р. №532 "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, яким запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. №111/03, зберігачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зобов'язані щороку разом із річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з п. 5 Порядку Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Сума витрат (Bз), що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням умов зберігання цінностей, середнього розміру витрат, площі складського приміщення тощо, за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз –середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища); Dв –додаткові витрати.

Таким чином, законодавством України визначено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання та направлення до Держкомрезерву України кошторисів витрат разом з підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат Держкомрезервом України та встановлення відповідної суми таких витрат, що підлягає відшкодуванню.

Отже, враховуючи, що предметом спору є стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період IV квартал 2004 р., І–ІІІ квартали 2005 р. в сумі 403 759,90 грн., не узгоджених із Держкомрезервом, до предмету доказування у даній справі входить визначення фактичного розміру витрат позивача за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірний період, у т.ч. аналіз первинних документів, що підтверджують витрати, поданих позивачем звітів про фактичні витрати на зберігання, кошторисів, встановлення відповідності суми витрат на зберігання згідно з вказаними документами розрахунку суми позову тощо.

Проте, всупереч покладеному на суди обов'язку всестороннього та повного встановлення обставин справи, суди не встановили дійсний розмір витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог не перевірили, а тому висновки суду першої інстанції про обсяги витрат та суду апеляційної інстанції про недоведеність цих витрат не можна визнати обґрунтованими, а судові рішення —законними.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, всебічно і повно перевірити як доводи позивача на підтвердження своїх вимог, так і заперечення відповідача, у разі, коли для визначення витрат на зберігання за даними бухгалтерської звітності необхідні спеціальні знання, вирішити питання про призначення судової бухгалтерської експертизи, і, в залежності від встановленого, дати належну правову оцінку обставинам справи та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської залізниці задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. та рішення господарського суду м.Києва від 20.06.2006 р. у справі №42/233 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.



Головуючий К.Грейц


Судді О.Глос


С.Бакуліна