Рішення №311828

Україна

Харківський апеляційний господарський суд


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» вересня 2006 року Справа № 9/236-06


Судова колегія у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А.(доповідач), судді Карбань І.С., Шутенко І.А.

при секретарі Якименко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мар"їна І.О. –юрист, дов. №231/102 від 4 вересня 2006 року (у справі); Хотіна А.О. –представник, дов. №232/102 від 04.09.2006р. (у справі)

відповідача – не з'явився


розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” (вх. № 2843С/2-5)

на рішення господарського суду Сумської області від 12 липня 2006 року по справі № 9/236-05

за позовом Дочірньої компанії “Газ України”Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”

про стягнення 2816726,10 грн, -


встановила:

У червні 2005 року Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просила стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” 2816726,10 грн., з яких: 1364765,40 грн. боргу за поставлений природний газ, згідно договору на постачання природного газу для потреб населення № 06/01-810-00000001, укладеного між сторонами 28 грудня 2001 року, 227724,75 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 95533,58 грн. 7% штрафу, 866370,15 грн. інфляційних збитків, 3% річних в сумі 262332,22 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання по договору в частини оплати наданих послуг в наслідок чого утворилась заборгованість.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12 липня 2006 року (суддя Б.І. Лиховид) позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 136765,40 грн. боргу, 866370,15 грн. інфляційних збитків, 262332,22 грн. 3% річних, 24934,68 грн. держмита, 104,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” з рішенням господарського суду Сумської області від 12 липня 2006 року не погодилося, надіслало апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення та прийняти нового, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським норм чинного законодавства.

Дочірня компанія "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Представник Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Перевіривши в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарсько процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем по справі 28 грудня 2001 року було укладено договір № 06/01-810-00000001 на постачання природного газу, за яким позивач зобов'язався передати відповідачу природний газ в обсязі 493.720,624 тис.куб.м. на загальну суму 64561730,57 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 5.1 договору, оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.

Відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати не виконав, виконав їх тільки частково, сплативши 63196965,17 грн., внаслідок чого на момент подачі позовної заяви у нього утворилась заборгованість у сумі 11364765,40 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 31 серпня 2005 року.

Відповідно до статті 33 Господарсько процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарсько процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі послався на те, що сума основного боргу складається лише з комерційних втрат газу, обов'язок оплати яких у загальному обсязі поставленого газу не передбачений ні договором № 06/01-810-00000001 від 28 грудня 2001року, ні нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи вбачається, що предметом договору є перехід права власності на природний газ в порядку передбаченому договором.

Згідно п. 1.1 Договору, постачальник (позивач у справі) передає покупцеві (відповідач у справі) в 2002 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.1 договору позивач (постачальник - по договору) передає природний газ відповідачеві (покупцю - по договору) „в загальному потоці газу на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України ..., або в пунктах виміру газу (ПВГ), які знаходяться в місцях приймання-передачі газу з промислу ...". Відповідно до цього пункту відповідач стає власником природного газу у відповідних територіальних пунктах, а всі можливі втрати відбуваються саме з власністю відповідача. Термін „комерційні втрати" необхідно розуміти як - „втрата власності відповідача".

Згідно статті 668 Цивільного кодексу України, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару. Тобто, в силу загальних юридичних начал та змісту цивільного законодавства, випадковою загибеллю або псування речей визначається така загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин. Ризик такої випадкової загибелі або псування лежить на власникові, якщо інше не передбачене законом або договором.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, оскільки договором сторони окремо не обговорювали порядок чи момент переходу ризику втрат газу, то до відносин з приводу відшкодування вартості комерційних втрат необхідно застосовувати правила статті 668 Цивільного кодексу України. Крім того, в пункті 3.1 Наказу НАК "Нафтогаз України" від 26 березня 2001 року № 79 «Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи»зазначається про застосування загальних правил переходу права власності та пов'язаних ризиків на природний газ. Відповідно - позивач має законне право на отримання вартості того об'єму природного газу, який був поставлений відповідачеві та в наступному втрачений ним з тих чи інших причин.

Таким чином, колегія суддів вважає цілком вірним висновок суду першої інстанції, що обсяги газу, які зафіксовані в актах приймання-передачі природного газу є обсягами газу втраченими відповідачем вже після набуття права власності на ці обсяги і відповідно саме відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві вартість цих втрат.

Відповідно до п. 6.2. договору, за несвоєчасну оплату спожитого газу відповідач сплачує на користь позивача крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням) за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

Згідно статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки позивач не подав доказів того, що відповідачем прострочено оплату спожитого газу саме в межах оплаченої населенням суми, та подані ним розрахунки пені за період з 27 травня 2004 року по 27 травня 2005 року суперечать вимогам статті 231 Господарського Кодексу України, тому позовні вимоги в частині стягнення 227724,75 грн. пені необґрунтовані і відповідно не були задоволені місцевим господарським судом.

Що стосується нарахування 7% штрафу, то колегія суддів вважає висновок господарського суду Сумської області про незадоволення в цій частині позову вірним та обгрунтованим, оскільки відповідно до статті 231 Господарського Кодексу України 7% штрафу вартості товарів (робіт, послуг) стягується за порушення строків виконання зобов'язання щодо поставки товарів, виконання робіт або надання послуг понад тридцять днів. Згідно п. 6 вищевказаної статті, за порушення грошових зобов'язань встановлюються штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Позивач нарахував 95533,58 грн. 7% штрафу за невиконання грошових зобов'язань по договору від 28 грудня 2001 року № 06/01-810-00000001 з порушенням вимог статті 231 Господарського кодексу України.

Стосовно стягнення інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів вважає вірним висновок суду про задоволення позову в цій частині, оскільки відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 866370,15 грн. інфляційних збитків та 262332,22 грн. 3% річних, повинні бути стягнені з відповідача.

          Отже, колегія суддів вважає, що Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” не було надано доказів, які б спростували доводи позивача, а тому його вимоги щодо скасування рішення задоволенню не підлягають.

          Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що заперечення Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Сумської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Сумської області від 12 липня 2006 року по справі № 9/236-06 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарсько процесуального кодексу України, -


постановила:


           Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12 липня 2006 року по справі № 9/236-06 залишити без змін.

Головуючий суддя


Судді