Рішення №317328


ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


13.12.2006 Справа № А36/157

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді –Тищик І.В.- доповідач,

суддів –Сизько І.А., Верхогляд Т.А.

при секретарі –Печерій С.В.

за участю представників

позивача: Узунов П.К., Демченко І.В.

відповідача: Зибало Н.О.


розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.06 року у справі № А36/157

за позовом закритого акціонерного товариства „Дніпробуд”, м. Запоріжжя

до державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську, м. Дніпродзержинськ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.06 року у справі № А36/157 (суддя Кожан М.П.) позовні вимоги задоволено частково та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Дніпродзержинську № 0005182301/0/49934/10/23-1 від 22.12.2005р. в частині визначення суми податкового зобов’язання за основним платежем в розмірі 4215,0грн. та штрафних санкцій в сумі 19021,50грн.

Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу ПДВ по операціях з продажу товарів за цінами, нижчими за собівартість та неправомірність виключення з податкового кредиту сум по операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля ГАЗ-2140, тепловентилятора та жалюзі.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - ДПІ у м. Дніпродзержинську, звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову господарського суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому скаржник посилається на те, що:

- господарським судом не враховано приписи ст. 9 Закону України „Про державний бюджет України на 2005р.” та п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”;

- придбання тепловентилятора та жалюзі не можна вважати заходами з забезпечення належних умов праці найманих працівників, оскільки останні використовуються в кабінеті керівника;

- Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів не включаються до складу валових витрат (включаються в розмірі 50% згідно пп.5.4.10 п.5.4 ст. 5 вказаного Закону), внаслідок чого дана операція не може вважатися операцією, яка підлягає оподаткуванню;

- оскільки ЗАТ „Дніпробуд” не виконано вимоги п. 17.2 Закону України „Про погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до підприємства застосовані фінансові санкції згідно пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 вказаного Закону.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу вважає доводи, викладені у апеляційній скарзі, необґрунтованими, висновки господарського суду правомірними та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову господарського суду без змін.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

22.12.2005р. ДПІ у м. Дніпродзержинську було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005182301/0/49934/10/23-1, яким СП Дніпродзержинський завод залізобетонних виробів ЗАТ „Дніпробуд” було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 40462,00грн. (15835,0грн. - основний платіж, 24627 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень явився акт від 13.12.2005р. № 257/93-108 про результати комплексної планової документальної перевірки Дніпродзержинського заводу залізобетонних виробів ЗАТ „Дніпробуд” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 01.07.05р. Проведеною перевіркою було встановлено заниження у перевіряємий період податку на додану вартість внаслідок завищення податкового кредиту; відповідач вважає, що підприємство не мало підстав для віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля, тепловентилятора та жалюзі; також підприємством здійснювався продаж товарів (робіт, послуг) за цінами, нижчими за собівартість та затвердженого прейскуранту, що призвело до не нарахування ПДВ.


Як убачається з матеріалів справи, віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля здійснювалося позивачем протягом 2004, 2005 років.

Відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла протягом 2004р. та І кв. 2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”(в редакції, що діє з грудня 2002р.) визначено, що витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів включаються до складу валових витрат у обсязі 50%.

Нормами чинного законодавства право платника податку на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту не ставиться в залежність від того, яка саме частка вартості включається до складу валових витрат. Закон України „Про податок на додану вартість” не містить будь-яких обмежень щодо розміру ПДВ, який може бути віднесено до складу податкового кредиту в разі придбання товарів, вартість яких включається до складу валових витрат частково.

Окрім того, згідно пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції Закону України від 25.03.05р. №2505-ІV) право платника на податковий кредит залежить тільки від використання придбаних товарів в господарській діяльності. Висновків про те, що придбані позивачем паливно-мастильні матеріали не використовувалися в господарській діяльності підприємства акт перевірки не містить.

За викладених обставин позивачем суми ПДВ, сплачені при придбанні ПММ, віднесені до складу податкового кредиту правомірно.


Скаржник також заперечує правомірність віднесення до складу податкового кредиту ПДВ від придбання товарів, які не пов’язані з веденням виробництва, як то: тепловентилятора та жалюзі.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, забезпечення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища регламентуються Законом України „Про охорону праці” та Кодексом законів про працю, відповідно до яких охорона праці - це система заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Засоби, що забезпечують опалення та належний рівень освітлення приміщень, на думку колегії суддів, являються саме такими засобами. При цьому не є визначальним використання вказаних засобів у виробничих приміщеннях, приміщеннях для відпочинку працівників чи кабінеті керівника.

Таким чином, придбання тепловентилятора та жалюзі безпосередньо пов’язане з підготовкою, веденням виробництва та охороною праці, витрати на їх придбання повинні включатися до валових витрат, а ПДВ з суми придбання –до складу податкового кредиту, як обґрунтовано дійшов висновку господарський суд. Висновками, які не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, податковий орган встановлює для підприємства додаткові обмеження щодо віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.


Актом перевірки встановлено, що в порушення ст. 9 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством здійснювався продаж товарів (робіт, послуг) за цінами нижчими за собівартість та затвердженого прейскуранту, що спричинило не нарахування ПДВ в сумі 2823,0грн.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів.

Статтею 9 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” (в редакції від 23.12.2004р.) визначено, що база оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів.

Колегія суддів вважає помилковим твердження позивача щодо визначення бази оподаткування ПДВ з договірної вартості товарів, але не нижчої ніж собівартість цих товарів.

Собівартість, як слушно зазначає скаржник, це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, однак, в нормі Закону йдеться тільки про фактичні витрати на виготовлення (придбання), а не про пов’язані з ними витрати, тим більше про витрати на збут. Крім того, собівартість являється усередненим показником і не відображає фактичних витрат на виготовлення тієї чи іншої продукції.

Поняття „фактичні витрати” і „собівартість” не є тотожніми і у грошовому виразі можуть відрізнятися одне від одного.

Калькуляції підприємства, на які посилається відповідач, не є належним доказом фактичних витрат підприємства і взагалі не являється первинним документом на підставі яких здійснюються бухгалтерський та податковий облік платника податків в розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Обов’язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України. Докази фактичних витрат підприємства на виготовлення реалізованої продукції відповідачем надані не були.

За викладених обставин донарахування податку на додану вартість за вказаними операціями є безпідставним.

Окрім того, колегія суддів зважає на те, що відповідно до ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

В силу ст. 7 цього ж Закону зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

З даними нормами кореспондуються приписи пп. 11.4 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість”, відповідно до якого зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватись лише внесенням змін до цього Закону. Відповідні зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” не вносилися.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про неправомірність застосування штрафних санкцій на підставі санкцій на підставі пп.17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за відсутності донарахування податку, оскільки зазначеною нормою встановлений прямий зв’язок між донарахування податку та застосуванням штрафної (фінансової) санкції.

Як убачається з доводів скаржника, оскільки ЗАТ „Дніпробуд” не виконало вимоги п. 17.2 Закону України „Про погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до підприємства застосовані фінансові санкції згідно пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 вказаного Закону.

Дане твердження не є правомірним, так як зазначеним Законом не встановлено альтернативного застосування штрафних санкцій.

З огляду на відповідність висновків викладених у постанові суду, обставинам справи та чинному законодавству колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог відповідача щодо скасування цієї постанови. Доводи відповідача не приймаються колегією суддів в силу викладеного.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205-206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2006 року у справі № А36/157 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську - без задоволення.


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.



Головуючий І.В.Тищик

Судді: І.А.Сизько


Т.А.Верхогляд