Рішення №320308

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

07 грудня 2006 р.                                                                                  

№ 2-30/1018-2006(2-30/15985-2005) 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

на  постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.08.06

у справі

№ 2-30/1018-2006

господарського суду

Автономної Республіки Крим

за позовом

Житлово-експлуатаційної контори Київського району м. Сімферополя

до

Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

про

виселення та стягнення 199,20 грн.

за участю представників від:

позивача

не з'явилися, були належно повідомлені

відповідача

не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Рішенням  господарського суду  Автономної  Республіки Крим від 06.03.06 позов  Житлово-комунального об'єднання Київського  району

м. Сімферополя до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про виселення та стягнення задоволено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.08.06, апеляційна скарга задоволена частково, рішення  місцевого господарського суду  змінено: у задоволенні позову в частині стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_1  відмовлено, в решті рішення  місцевого господарського  суду залишено без  змін.

Не погоджуючись з  ухваленими судовими актами,  скаржник просить скасувати рішення господарського суду м. Сімферополя від 06.03.06 та  постанову  Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.08.06 в частині  виселення  з нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1  та  направити  справу на новий розгляд  чи залишити позов без розгляду.

Скаржник стверджує, що згідно  з п.1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", одностороння відмова від договору не  допускається. Відповідно до п.5.1, 5.4, 5.5 договору, п.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та  комунального майна" , п.1 ст. 783 Цивільного кодексу України, розірвання договору до закінчення терміну його дії можливе лише у  виняткових випадках, закріплених договором і Законом  України "Про оренду державного та комунального майна". Доказів  порушення умов договору та закону орендодавець не надав. Отже,  розпорядження ЖЕО про передачу об'єкта оренди не підкріплено розпорядженням володільця, вчасно повідомленого про  бажання  орендаря  продовжити договір, є помилковим.

Відповідно до п.5.5. договору, п.2 і п.3 ст. 17, п.2 ст. 26 Закону  України "Про оренду державного та комунального майна", п.1 ст. 764 Цивільного кодексу України, в разі незаявлення протягом одного місяця з моменту закінчення терміну дії договору, а саме з 01.07.05 до 01.08.05, то оспорюваний договір  продовжується на той же термін та на тих же умовах. Крім того, скаржник вважає,  що судами  проігноровано  вимоги щодо  залишення позову без розгляду з тих підстав, що  не надано позивачем  доказів, які  були  з ініційовані відповідачем.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні відносини виникли щодо продовження договору  оренди № НОМЕР_1, укладеного між сторонами, строк  дії якого  сплив  01 липня 2005 року. Правові наслідки продовження користування майном після  закінчення строку  договору оренди  безпосередньо  передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач  продовжує  користуватися  майном після  закінчення строку договору найму (оренди), то  за відсутності  заперечень  наймодавця протягом  одного місяця, договір вважається  поновленим  на строк, який  був раніше встановлений договором. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17  Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до  якої у разі відсутності заяви  однієї із сторін  про припинення  або зміну умов  договору оренди  протягом одного місяця після закінчення  терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах,  які були передбачені договором.

Господарські суди першої та апеляційної  інстанцій  встановили, і це не заперечується матеріалами  справи, що  розпорядженням  виконавчого комітету  Київської районної ради м. Сімферополя № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 договір  був пролонгований  до 01.08.03, 01 серпня 2004 року, 01 липня 2005 року, отже строк договору оренди  нежитлового  приміщення № НОМЕР_5 сплинув 01.07.05.

В той же час, 22.06.05 ЖЕО Київського району м. Сімферополя вручила відповідачу  припис від НОМЕР_6, в якому  повідомлялося, що строк дії договору  оренди нежитлових  приміщень від НОМЕР_7 спливає 01.07.05, у зв'язку з чим, орендарю необхідно до 08.07.05 звільнити займане  приміщення. Даних про те, що орендар припинив договірні відносини з метою передачі об'єкту оренди  орендарю суду  не надано. Судами встановлено, що орендар всупереч пропозиції орендодавця звільнити приміщення, його не звільнив.

Згідно приписів частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.3.7. договору, у разі  закінчення  строку  дії договору та відмови від його продовження, орендар  зобов'язаний повернути  орендодавцеві  об'єкт  оренди на умовах, зазначених  у договорі. Приймаючи  до уваги факт  припинення  договірних  відносин, відсутності  доказів  передачі майна та укладення договору  оренди з іншою особою, суди  першої та апеляційної   інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість  вимог позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення у зв'язку  із закінченням  терміну дії  договору.

Зі змісту  зазначених  правових норм випливає, що після  закінчення строку договору оренди, він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти  цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені протягом одного місяця після закінчення строку договору. Виходячи  із системного аналізу, наведених правових норм, колегія суддів відмічає, якщо на дату  закінчення строку договору  оренди і протягом  місяця після закінчення  цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору  на новий строк, то  такий договір  припиняється.

Колегія суддів  зазначає, що суди правильно  прийшли до  висновку про виселення, оскільки укладаючи договір оренди на новий строк,  кожна із сторін вправі відмовитись від нього, попередивши про це другу сторону. В даній  конкретній  правовій ситуації, таке попередження мало місце,  що не  заперечується  сторонами. Окрім того, колегія  також відмічає, що відмова від договору оренди є правом орендодавця. Як слідує з матеріалів справи, в період з липня 2005 року по вересень 2005 року відповідач користувався приміщенням. Наведені обставини не  заперечуються сторонами.

Суд першої інстанції, виходячи з даного факту та приписів законодавства, за період користування   приміщенням та несплати  коштів стягнув орендну плату в сумі 199,20 грн. з урахуванням  подвійної плати за користування річчю. Суд апеляційної  інстанції  в цій частині судове рішення  змінив, зазначивши, що  стягнення пені не передбачено договором, і окрім того спірні  правовідносини не підлягають під дію ст. 785 Цивільного кодексу України, що регулює стягнення  пені. 

Відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України в разі невиконання обов'язку  щодо повернення  речі,  наймодавець  має право  вимагати від наймача  сплати неустойки у розмірі подвійної  плати за користування річчю за час прострочення. Враховуючи, що в  спірний період орендар фактично  користувався орендованим майном, в тому числі, після закінчення зазначеного у договорі строку оренди, доказів внесення орендної плати, звільнення приміщення, не надав (зазначені фактичні обставини не  оспорюються орендарем та стверджуються  матеріалами  справи), місцевий  господарський  суд обґрунтовано задовольнив вимоги в цій частині, а тому постанова апеляційного господарського суду в частині зміни рішення  місцевого суду підлягає скасуванню, так як ухвалена при невірному застосуванню норм  матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського  суду України відмічає, що твердження  скаржника про те, що судові акти ухвалені при неповному з'ясуванні обставин справи; та що суди не врахували  факту переважного користування приміщенням та того факту, що конкурсна комісія не розглядала питання щодо продовження строку дії оренди спростовуються обставинами та правовими нормами наведеними в судових  актах попередніх інстанцій та викладених  в даній  постанові.

З огляду на  наведене  та  керуючись  ст.ст.  1115 , 1117, 1119 , 11111 Господарського  процесуального кодексу  України,  колегія  Вищого   господарського   суд у  України 

П О С Т А Н О В И Л А  :

Касаційну скаргу суб'єкта  підприємницької діяльності фізичної  особи ОСОБА_1задовольнити частково. Постанову Севастопольського  апеляційного господарського суду від 22.08.06  в частині  зміни  рішення   господарського суду м. Севастополя від 06.03.06  скасувати, а в іншій частині постанову  Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.08.06 та рішення господарського суду м. Севастополя від 06.03.06  по справі № 2-30/1018-2006  залишити  без  змін.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко