Рішення №321842

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

13 листопада 2006 р.

№ 44/597


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Карабаня В.Я.

суддів :

Ковтонюк Л.В., Чабана В.В.




у відкритому судовому засіданні за участю представників



Фонду державного майна України

Кондратьєва С.І.

Приватного підприємства "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс"

Пахольчак Є.В.

Державного казначейства України

не з'явився

ВАТ "Завод "Русава"

Полуектов Г.О.

ЗАТ "Національний реєстр"

не з'явився

розглянувши касаційну скаргу

Фонду державного майна України



на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2006

у справі

№ 44/597

господарського суду

м. Києва



за позовом

Фонду державного майна України

до

Приватного підприємства "Фінансово-промислова компанія "Нафто Газ Сервіс"

третя особа

1)          Державне казначейство України;

2)          ВАТ "Завод "Русава";

3)          ЗАТ "Національний реєстр".

про

розірвання договору та стягнення санкцій


Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Ващенко Т.М.) від 17.04.2006 в позові відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд (судді Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.І.) переглянув вказане рішення і постановою від 25.07.2006 залишив його без змін.


Фонд державного майна України вважає, що рішення та постанова суперечать нормам матеріального та процесуального права, тому просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.


Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України


ВСТАНОВИВ:


Фондом державного майна України заявлено позов до Приватного підприємства “Фінансово-промислова компанія “Нафто Газ Сервіс” про розірвання договору купівлі-продажу пакету акцій, повернення пакету акцій у власність держави, стягнення пені та штрафу за невиконання умов договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач послався на те, що за підсумками конкурсу 14 серпня 2003 року між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альянс-Інвест”, яке діяло від імені та за рахунок Приватного підприємства “Фінансово-промислова компанія “Нафто Газ Сервіс”, було укладено договір купівлі-продажу № КПП-41 з продажу пакету акцій у кількості 234 000 (двісті тридцять чотири тисячі) штук, що складає 20, 97 % статутного фонду ВАТ “Завод “Русава”.

За твердженням позивача, відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 2 статті 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та пункту 17 договору, Фонд державного майна України здійснює контроль за виконанням умов цього договору.

Актом перевірки від 30.09.2003, стверджує позивач, зафіксовано порушення покупцем підпунктів 11. 1, 11.2.2 пункту 11 договору від 14.08.2003. Тобто, покупець із 105 тис. грн. інвестицій, які повинен був внести протягом двох років, не вніс жодної копійки. Разом з тим допустив невиконання умов договору стосовно збереження обсягів виробництва.

За виявлені порушення позивач на підставі пункту 22 та пункту 25 згаданого договору нараховані санкції.

Крім того, на підставі п. 33 Договору, позивач просить розірвати цей договір.

До участі у справі в якості третіх осіб залучені ВАТ “Завод Русава”, ЗАТ “Національний реєстр” та Державне казначейство України.


Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий та апеляційний господарський суди послались на те, що зменшення обсягів виробництва ВАТ “Завод Русава” сталося не з вини відповідача.

Що стосується невиконання інвестиційних зобов’язань в зазначений договором строк, то в рішенні та постанові зазначено, що таке сталося на прохання ВАТ “Завод Русава”.


З такими висновками місцевого та апеляційного господарських судів погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу пакету акцій ВАТ “Завод Русава” було укладено між Фондом державного майна України та відповідачем і укладено його за підсумками конкурсу з продажу державою пакету акцій.

Доказів того, що Фонд державного майна України делегував ВАТ “Завод Русава” чи будь-якій іншій особі право в односторонньому порядку змінювати умови спірного договору сторони не подали, відповідно, ні в рішення місцевого, ні в постанові апеляційного господарських судів немає посилань на такі докази.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин суд повинен з’ясувати чи змінювалися умови спірного договору (на підставі закону або договору).


Що стосується посилання місцевого та апеляційного господарських судів на зростання цін на енергоносії, комплектуючі, розширення бази нарахування збору у пенсійний фонд, як на доказ відсутності вини відповідача у зменшенні обсягів виробництва ВАТ “Завод Русава”, то наведені обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, оскільки відповідач займається підприємницькою діяльністю і відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність на власний ризик.

З огляду на зазначене, безпідставне посилання в рішенні і постанові і на те, що відповідач не міг вплинути на збільшення чи зменшення обсягів виробництва ВАТ “Завод Русава” через відсутність у нього контрольного пакету акцій на це підприємство.

Крім того, при укладанні спірного договору відповідач знав, що викуплений ним пакет акцій не є контрольним пакетом, але незважаючи на зазначене, підписав договір на викладених в ньому умовах і вважає їх законними, оскільки не звертався з вимогою про їх зміну.

Посилання суду на те, що голосування відповідача за направлення прибутку на покриття збитків минулих періодів, а не на оплату дивідендів, свідчить про те, що відповідач в межах корпоративних прав сприяв збереженню виробництва, в даному випадку є помилковим, оскільки ціллю укладення цього договору не є безпідставне отримання комерційними структурами дивідендів, а виконання фіксованих умов конкурсу, визначених планом приватизації спірного пакету акцій, в тому числі і здійснення відповідачем програми технічної реконструкції виробництва та забезпечення інвестування виробництва в сумі 105 тис. грн. протягом 2 років, передбачених пунктом 11.1 Договору, на який посилається позивач.

Ні місцевий, ні апеляційний господарський суди не з’ясували фактичне виконання відповідачем згаданих умов договору і як це виконання вплинуло хоча б на збереження обсягів виробництва.

В рішенні і постанові є посилання на ч. 1 ст. 44 ГК України, згідно якої особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Із змісту рішення та постанови випливає, що місцевий та апеляційний господарський суди при прийнятті відповідного рішення керувалися лише першою частиною згаданого речення, а іншу частину (якщо інше не встановлено договором або законом) не врахували.

У спірному договорі, зокрема п. 34, передбачені випадки звільнення від відповідальності за невиконання умов договору.

Наявність чи відсутність таких випадків, під час виконання спірного договору, суди не з’ясували.


Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:


1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 та рішення господарського суду м. Києва від 17.04.2006 у справі № 44/597 скасувати, а справу передати до господарського суду м. Києва на новий розгляд в іншому складі суддів.



Головуючий, суддя В.Карабань


Судді Л.Ковтонюк


В.Чабан