Рішення №321903

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 листопада 2006 р.

№ 20-7/019


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергетична

компанія “Севастопольенерго”

на                    постанову Севастопольського апеляційного господарського суду

від 30.08.2006р. та рішення господарського суду міста Севастополя

від 10.07.2006р.

у справі №20-7/019

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія

“Севастопольенерго”

до                     Комунального підприємства “Севтеплоенерго” Севастопольської міської

ради

про            стягнення заборгованості за договором №127 від 28.01.2004р. за

користування електричною енергією в сумі 5 552 088,84 грн. за

перевищення коригованого, доведеного ліміту обсягу електроспоживання

за листопад 2004 року та березень 2005 року, у зв’язку з несвоєчасною

оплатою електроенергії,

за участю представників сторін:

від позивача: Пономарьов П.О. (довіреність №5699/0/2-06 від 03.07.06),

від відповідача: Дорожко О.Л. (довіреність №01-юр/03.01.06),

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Енергетична компанія “Севастопольенерго” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Комунального підприємства “Севтеплоенерго” Севастопольської міської ради і просило суд стягнути з останнього 5 552 088,84 грн. за перевищення коригованого, доведеного ліміту електроспоживання за листопад 2004 року та березень 2005р. у зв’язку з несвоєчасною оплатою електроенергії.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.26, 27 Закону України “Про електроспоживання” (у редакції, що діяла до 23.06.2005р.), ст.ст.525, 526, 624, 625 ЦК України, ст.ст. 179, 193, 198, 275, 276, 277 ГК України, п.11 Порядку постачання електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002р. №475, (у редакції пункту 11 до 16.06.2005р.), п.5.3. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996р. №28, а також пунктів 4.2.2., 5.2., 10.5 договору №127 від 28.01.2004р. Доповідач: Палій В.М.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач встановив відповідачу граничні обсяги електроспоживання згідно додатку №1 до договору на листопад 2004р. –4887500 кВт/год, на березень 2005р. –3939500 кВт/год; рахунки з оплати надавалися споживачу 20-го числа поточного місяця згідно п.8.4. договору. Оплата за розрахунковий період (з 20-го числа минулого місяця по 20-те число поточного місяця) повинна була здійснюватись до 25 числа поточного місяця. Відповідач у листопаді 2004р. та у березні 2005 р. несвоєчасно оплатив спожиту в розрахунковому періоді електроенергію, у зв’язку з чим йому було здійснено коригування граничних величин (обсягів) споживання до рівня фактично оплачених та нарахована оплата за перевищення ліміту споживання за вказаний період у сумі 5 552 088,84 грн., про що споживачу повідомлено й виставлено рахунки на оплату 5-ти кратної вартості величини перевищення граничних величин споживання електроенергії №47753 від 08.12.2004р. та №13503 від 05.04.2005р., які відповідачем не оплачені.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на відсутність факту перевищення договірної величини обсягу електроспоживання у листопаді 2004р. та березні 2005 року, та вказує на те, що мала місце лише несвоєчасна оплата.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.07.2006р. (суддя Г.П.Ілюхіна), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2006р. (головуючий, суддя Гонтарь В.І., судді Плут В.М., Щепанська О.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що:

позивач фактично включив у договір умови про п’ятикратну відповідальність за прострочений платіж, нав’язавши ці умови споживачу, користуючись своїм монопольним становищем на ринку електроенергетики. Подібні умови є маніпуляцією тарифами на електричну енергію: при своєчасній оплати тариф один, а при порушенні термінів платежу в п’ять разів вище;

пункт 11 Порядку постачання електричної енергії та пункт 5.3. Правил користування електричною енергією, у редакції, що діяла до 16.06.2005р., 29.11.2005р. суперечили монопольному законодавству України, вказані пункти, в їх редакції, що діяла в період з 2002р. по 2005 рік, розширювали сферу дії ст.26 Закону України “Про електроенергетику”, що не допустимо, оскільки підзаконний правовий акт не може ні змінювати, ні доповнювати, ні підміняти Закон, ні встановлювати нові підстави для відповідальності, а тому з огляду на ст.4 ГПК України названі пункти не підлягають застосуванню;

дії позивача привели до економічно необґрунтованого підвищення ціни на електроенергію у разі прострочення платежів незалежно від терміну і причини затримки оплати;

факту перевищення договірної величини споживання електроенергії не встановлено, а застосування санкції, передбаченої ст.26 Закону України “Про електроенергетику”, за інші порушення договірних зобов’язань у т.ч. і за порушення строків оплати спожитої електроенергії, вказаний Закон не передбачає;

відповідно до ст.58 Конституції України, ч.2 ст.5 ЦК України до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення вказаного закону, як такого, що пом’якшує відповідальність відповідача;

з 16.06.2006р. та 29.11.2005р. поняття “коригована доведена величина обсягу електроспоживання в залежності від факту оплати” відсутнє в Порядку та Правилах.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування ст.ст.26, 27 Закону України “Про електроенергетику”, пунктів 11, 13 Порядку постачання електричної енергії. На йому думку, граничні величини споживання набувають статус договірних, оскільки повідомлення про доведення та коригування граничних величин споживання є невід’ємною частиною договору, а відтак, являються узгодженими із споживачем. Відповідальність у вигляді п’ятикратної вартості за понад договірне споживання електроенергії є спеціальним видом санкцій (підвищена оплата за електричну енергію за обсяги перевищення договірних величин споживання електроенергії), яка застосовується лише в електроенергетиці на підставі ст.ст.26, 27 Закону України “Про електроенергетику”.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

В силу ст.275 ГК України, за договором енергоспостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно пунктів 6, 7 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст.ст.1, 26 Закону України “Про електроенергетику”, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносини між сторонами у даній справі з постачання та споживання електричної енергії визначені укладеним ними договором №127 від 28.01.2004р.

Відповідно до умов укладеного договору, позивач взяв на себе зобов’язання постачати електроенергію відповідачу, а останній –оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно умов даного договору та додатків до нього.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді ухваленого у справі судового рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що відповідно до додатку №1 до вищевказаного договору та лімітних повідомлень у листопаді 2004р. відповідачу обсяг постачання електроенергії встановлений у розмірі 4887500 кВт/год., а у березні 2005р. –5939500 кВт/год. Фактично відповідачем спожито у листопаді 2004р. –4412820 кВт/год., у березні 2005р. –5213767 кВт/год (а.с.53, 55).

Відповідно до п.8.4 договору відповідач здійснює оплату спожитої електроенергії плановими платежами, а строк остаточного розрахунку –25 число календарного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виставив відповідачу рахунок за спожиту у листопаді 2004р. електроенергію на суму 1301239,72 грн. у тому числі ПДВ (а.с.53), та рахунок за спожиту у березні 2005р.електроенергію на суму 1479791,98 грн. у тому числі ПДВ.

Між тим оплату вказаних рахунків у встановлений договором строк відповідачем не здійснено.

Договором передбачено, що коригування граничної величини споживання електроенергії може проводиться як із збільшенням, так і з зменшенням, у тому числі до нульового рівня, в залежності від рівня здійсненої споживачем оплати за розрахунковий період. Споживач сплачує постачальнику п’ятикратну вартість величини перевищення граничних величин споживання електроенергії та потужності згідно до вимог ст.26 Закону України “Про електроенергетику” (п.5.2. договору). За перевищення договірних величин споживання електроенергії та потужності, визначених згідно розділу 5 даного договору, споживач платить постачальнику електричної енергії п’ятикратну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами (п.4.2.2), що відповідає ст.26 Закону у редакції, чинній на момент споживання відповідачем електричної енергії понад договірну величину її споживання. Умови названих пунктів договору не визнано недійсними у встановленому чинним законодавством порядку, не протирічать йому, а тому, в силу ст.ст.526, 629 ЦК України, мають обов’язково виконуватися сторонами.

Відповідно до встановленого порядку та умов договору, відповідачу скориговано величину граничного споживання електричної енергії до рівня фактично сплаченої за листопад 2004р. та березень 2005р. величини її споживання, тобто до 2645668 кВт/год (листопад а.с.54), до 3119820 кВт/год (березень а.с.56) та виставлено рахунки №47753 від 08.12.2004р. та №13503 від 05.04.2005р. на загальну суму 5 552 088,84 грн. на оплату 5-ти кратної вартості величини перевищення граничних величин споживання електроенергії.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача п’ятикратної вартості електроенергії у сумі 5 552 088,84 грн., нарахованої у зв’язку із споживанням електроенергії понад договірну величину, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що відповідач не перевищував обсягу договірної величини спожитої електроенергії за листопад 2004р. та березень 2005р., а лише несвоєчасно здійснив її оплату, що виключає застосування до відповідача санкції, передбаченої ст.26 Закону України “Про електроенергетику”.

Проте, з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до пункту 6.1. Правил користування електричною енергією договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії і споживачем, визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін. При укладенні договору №127 від 28.01.2004р. сторони у розділі 10 погодили, що при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються діючими Правилами користування електричною енергією та діючим законодавством України.

Пунктами 1 та 5 ст.277 ГК України встановлено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Згідно ч.2 ст.26 Закону України “Про електроенергетику” споживач енергії зобов’язаний додержуватись вимог нормативно-правових документів та договору про постачання енергії.

У даному випадку нормативно-правовим документом є Порядок постачання електричної енергії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №475 від 09.04.2002р.

Відповідно до пунктів 2, 3, 5,6, 7, 11 цього Порядку граничні величини споживання електричної енергії визначаються, затверджуються та доводяться до споживачів до початку розрахункового місяця. Частиною другою пункту 11 цього Порядку, в його редакції до 16.06.2005р., встановлено, що за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання. Право позивача коригувати дану величину передбачено також пунктом 5.2 договору.

Згідно ч.5 ст.26 Закону України “Про електроенергетику” (у редакції до 23.06.2005р.), п. 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

П’ятикратна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини є відповідальністю за споживання електричної енергії понад договірну саме за розрахунковий період.

Згідно ст.26 Закону України “Про електроспоживання”, у редакції на день проведення коригування, споживачі, у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Передбачена ч.5 ст.26 Закону України “Про електроенергетику” санкція, про що зазначається у ст.27 цього Закону, є господарсько-правовою відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною.

В силу ч.9 ст.27 Закону України “Про електроенергетику” санкції, передбачені ч.5 ст.26 цього Закону, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам встановлено, що споживачі у разі перевищення встановлених як договірні граничних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частинами 5 і 6 ст.26 Закону України “Про електроенергетику”.

Виходячи з наведених норм права та умов договору, позивач, як постачальник електричної енергії, в разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань по своєчасній оплаті спожитої електроенергії, мав підстави для коригування до рівня фактично спожитої у листопаді 2004р. та березні 2005р. величини споживання електроенергії та нарахування п’ятикратної вартості понадлімітно спожитої електроенергії, але суди двох інстанцій, обґрунтовуючи свої висновки, безпідставно не застосували вказані норми матеріального права.

Окрім того, висновку про можливість застосування до спірних правовідносин ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 ЦК України, якими визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, суди двох інстанцій дійшли без врахування приписів рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р., яке є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно пункту 1 резолютивної частини цього рішення, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

У пункті 3 мотивувальної частини рішення зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

У зв’язку з викладеним, ухвалені судові рішення в даній справі не можна визнати такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго” задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2006р. та рішення господарського суду міста Севастополя від 10.07.2006р. у справі №20-7/019 скасувати.

3. Справу направити до господарського суду міста Севастополя на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко


Суддя                                                                                І.М.Васищак


          Суддя                                                                                В.М.Палій