Рішення №348245


ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


26.12.2006 Справа № 18/260-06

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Стуковенковій Н.В.


за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 19.12.2006 року:

позивача: Козлов М.І.- генеральний директор

відповідача: Ревякіна Н.М.- пров. спеціаліст, дов.№7/11-1608 від 30.12.2005 року

третьої особи: Попов О.О.- предст., дов.№9224 від 10.10.2006 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2006 року по справі №18/260-06

за позовом: науково-виробничого підприємства “Авілон” Товариства з обмеженою відповідальністю (м. Дніпропетровськ)

до: Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” (м. Дніпропетровськ)

про: визнання права власності на об’єкти нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2006 року по справі №18/260-06 (суддя Петрова В.І.) був задоволений позов науково-виробничого підприємства “Авілон” Товариства з обмеженою відповідальністю (м. Дніпропетровськ) до Дніпропетровської міської ради, за участю третьої особи на стороні відповідача - комунального підприємства “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” (м. Дніпропетровськ) про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна: цех металевих виробів літ. Г-1 загальною площею 498,2 кв.м., гараж літ З-1 загальною площею 106,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, 8А і визнано право власності на зазначені об’єкти як на об’єкти самочинного будівництва.

Не погоджуючись з рішенням суду, Дніпропетровська міська рада –відповідач –подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2006 року по справі №18/260-06 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення господарським судом норм матеріального права і неповне з’ясування обставин, що мають значення по справі. Скаржник зазначає, що за п.6.1.1 договору оренди земельної ділянки від 19.11.2001р. орендар –позивач зобов’язаний здійснювати будівництво будівель і споруд за письмовою згодою орендодавця –Дніпропетровської міської ради відповідно до проектів, затверджених і погоджених у встановленому порядку за умови отримання відповідних дозволів. Дана умова позивачем не виконана. Судом не було з’ясовано, чи порушуються права інших осіб самочинним об’єктом нерухомого майна, чи прийнятий об’єкт в експлуатацію в установленому порядку. В даному випадку спірні об’єкти не були прийняті в експлуатацію в установленому порядку в порушення ст. 331 ЦК України і п. 1 Постанови КМУ №1243 від 22.09.2004р. “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів”, їх відчуження відбулося без отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідач посилається на п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно”, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, відповідно до якого реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, а тимчасові споруди, а також споруди, не пов’язані з фундаментом із землею, реєстрації не підлягають. Визнаючи право власності на об’єкти самочинного будівництва судом не встановлено, яким чином та на чиї кошти здійснювалось самочинне будівництво.

Позивач –науково-виробниче підприємство „Авілон” Товариство з обмеженою відповідальністю –відзив на апеляційну скаргу не надав, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що рішення суду повністю відповідає вимогам чинного законодавства з підстав, зазначених у судовому рішенні.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –комунальне підприємство „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” –відзив на апеляційну скаргу не надала, представник третьої особи у судовому засіданні пояснив, що спірні об’єкти є тимчасовими спорудами, тому не можуть бути зареєстровані як об’єкти нерухомого майна.

19.12.2006 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю адвоката Кушнірчука Н.В. в іншому судовому процесі. Зазначене клопотання не задоволене, оскільки матеріали справи є достатніми для перегляду справи по суті і у судове засідання прибув керівник позивача.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 11.30 26 грудня 2006 року.

Вислухав представників сторін і третьої особи, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 29.08.2000 року між закритим акціонерним товариством „Термоізоляція” і позивачем був укладений договір купівлі-продажу АВН №787459, відповідно до якого ЗАТ „Термоізоляція” продала, а позивач купив тимчасові побутові приміщення: гараж З та цех металевих виробів Г, що розташовані у м. Дніпропетровську, вул. Автотранспортна, 8 за ціною 15000 грн. Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Драпатою О.М. 29.08.2000 року та зареєстровано в реєстрі за №3-5151.

30.08.2000 року позивач сплатив за договором обумовлену суму –15000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №535 від 30.08.2000 року (а.с. 48). У цей же день між сторонами за договором був підписаний акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, відповідно до якого ЗАТ „Термоізоляція” передала зі свого балансу, а позивач прийняв на баланс тимчасові споруди (гараж З та цех металевих виробів Г вартістю 15000 грн.). Передача зазначених споруд відбувалася за актом і накладною №70 від 30.08.2000 року.

19 липня 2001 року між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (орендодавець) і позивачем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки АЕВ №365776, згідно з яким орендодавець прийняв на себе зобов’язання надати, а орендар –прийняти у строкове платне володіння і користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,2653 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Автотранспортна, 8 для фактичного розміщення тимчасових побутових приміщень на строк до 17.05.2016 року. Підставою для укладення договору оренди земельної ділянки було рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 07.05.2001 року №1/17 „Про надання земельної ділянки по вул. Автотранспортній, 8 у спільну оренду науково-виробничому підприємству „Авілон”, товариству з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 19142599, по фактичному розміщенню тимчасових побутових споруд”.

Зміна адреси розташування спірних споруд з вул. Автотранспортна, 8 на вул. Автотранспортну, 8-А відбулася на підставі розпорядження Дніпропетровської міської ради №847р від 30.09.2005 року.

У березні 2006 року позивач звернувся до комунального підприємства „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” із заявою стосовно реєстрації права власності на побутові приміщення, тимчасові споруди та інше нерухоме майно, у тому числі і на тимчасові побутові приміщення літ.Г-1 та З-1 згідно складеного технічного паспорту від 29.08.2005 року. Листом №2534 від 20.03.2006 року комунальне підприємство „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” відмовило у реєстрації з посиланням на ст.657 ЦК України, п.61 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, п.п. 3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.

Вважаючи цю відмову неправомірною позивач з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 25.09.2006 року просив визнати за ним право власності на спірні об’єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, 8-А без додаткових актів введення в експлуатацію, а саме: цех металевих виробів, літ.Г-1 загальною площею 498,2 кв.м. та гараж, літ.З-1 загальною площею 106,3 кв.м.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд послався на ст.ст. 328 і 376 ЦК України.

З даними доводами суду погодитися не можна, відповідно до наступного: стаття 376 ЦК України регулює порядок визнання права власності на самочинне будівництво. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із договору купівлі-продажу від 29.08.2000 року позивач придбав тимчасові побутові приміщення. Відповідно до ст.128 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення і виконання угоди купівлі-продажу, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки тимчасові побутові приміщення були передані позивачу, останній з 30.08.2000 року став власником зазначених тимчасових побутових приміщень. Але позивач просив визнати право власності на ці приміщення як на об’єкти нерухомого майна. Згідно п.1.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 це Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Місцевим господарським судом не було враховано, що позивач не будував об’єкти, тому висновок суду, що спірні об’єкти є самочинним будівництвом не підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин господарський суд не мав правових підстав визнавати за позивачем право власності на спірні об’єкти як об’єкти, що самочинно побудовані. Крім того, позивач взагалі не заявляв такі позовні вимоги. Отже, рішення суду є помилковим і таким, що прийнято за недослідженими матеріалами, що є підставою для його скасування.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає, що вимоги позивача про визнання за ним право власності на спірні об’єкти як об’єкти нерухомого майна, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в силу наступного:

·          за замовленням позивача 29.08.2005 року був складений технічний паспорт на нежитлові будівлі та споруди, у тому числі літ.Г-1 –цех металевих виробів і літ.З-1 гараж (а.с.27). В результаті обстеження будівель і споруд було встановлено, що площа цеху металевих виробів (літ.Г-1) складає 498,2 кв.м. Зазначена будівля знаходиться на цегляному фундаменті, має блочні та цегляні стіни, цементну підлогу і покрита шифером. Площа гаражу (літ.З-1) складає 106,3 кв.м. Зазначена будівля знаходиться на блочному та цегельному фундаменті, має цеглові стіни, залізобетонні перекриття, бетонну підлогу і покрита руберойдом;

·          зазначені будівлі після їх придбання у 2000 році за договором купівлі-продажу АВН №787459 не перероблювалися і не добудовувалися;

·          відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Оскільки спірні будівлі знаходяться на фундаменті, то їх перенесення є неможливим без знецінення об’єктів, що свідчить про ті обставини, що у момент укладення договору купівлі-продажу зазначені об’єкти відносилися не нерухомих речей.

Оскільки третя особа з посиланням на договір купівлі-продажу не зареєструвала цех металевих виробів і гараж, тобто не визнала, що позивач має право власності на нерухоме майно, а в силу ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності; матеріали справи свідчать, що позивачем було придбане і використовувалося саме об’єкти нерухомого майна, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2006 року у справі №18/260-06 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за науково-виробничим підприємством „Авілон” товариством з обмеженою відповідальністю (м. Дніпропетровськ, вул. Тітова, 5, код ЄДРПОУ 19142599) право власності на об’єкти нерухомого майна: цех металевих виробів літ. Г-1 загальною площею 498,2 кв.м. і гараж літ. З-1 загальною площею 106,3 кв.м., які розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, 8-А.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код 04052092) на користь науково-виробничого підприємства „Авілон” товариства з обмеженою відповідальністю (м. Дніпропетровськ, вул. Тітова, 5, код ЄДРПОУ 19142599) 150 грн. витрат по сплаті державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути науково-виробничому підприємству „Авілон” товариству з обмеженою відповідальністю (м. Дніпропетровськ, вул. Тітова, 5, код ЄДРПОУ 19142599) із державного бюджету надмірно сплачене по платіжному дорученню №587 від 06.04.206 року через філію Красногвардійського відділення Промінвестбанку у м. Дніпропетровську, яке знаходиться в матеріалах справи №18/260-06, державне мито у сумі 1579 грн. 96 коп. при поданні позовної заяви.

Зобов’язати господарський суд Дніпропетровської області видати накази відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України і довідку про повернення державного мита.


Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: Л.О. Лотоцька

Р.М. Бахмат


З оригіналом згідно.

Помічник судді М.В. Юрченко

26.12.2006р.