Рішення №349205

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши      14 листопада 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення  Апеляційного суду Київської області  від 8 вересня 2006 року в справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та виселення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в 1994 році вона продала належний їй будинок ОСОБА_5, який вже помер, та його дружині, але нотаріально договір  вони не посвідчили.

У 2004 році вона видала довіреність на ім'я  ОСОБА_4 для підготовки документів щодо оформлення вказаного договору.

Проте 9 квітня  2005 року  ОСОБА_4 на підставі довіреності від її імені продала спірний будинок ОСОБА_3.

Вважаючи, що договір купівлі-продажу будинку від 9 квітня       2005 року є незаконним, таким, що  укладений з порушенням вимог ЦК України, оскільки вона не мала наміру продавати ОСОБА_3. будинок, який продала раніше іншим особам, коштів від             ОСОБА_3. вона не отримувала тощо, просила її вимоги задовольнити.

Рішенням Макарівського  районного суду Київської області від               15 травня 2006 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області  від 8 вересня             2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1  посилається на неправильне застосування судом норм матеріального й порушення норм процесуального права,  невідповідність висновків суду обставинам справи  та ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з таких підстав.

Задовольняючи позов,  суд першої  інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу будинку від 9 квітня 2005 року укладено всупереч волевиявленню позивачки, наміру відчужити вказаний будинок на користь ОСОБА_3. вона не мала.

Відмовляючи в задоволенні позову,  апеляційний суд виходив з того, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, не довела, що не мала намірів відчужувати належне їй майно будь-якій особі, оскільки у виданій на ім'я ОСОБА_4  довіреності не було вказано особу, якій необхідно було продати будинок, зазначена довіреність скасована позивачкою не була.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України    суд касаційної інстанції не  може  встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  в  рішенні  судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті   ними,   вирішувати   питання   про   достовірність  або недостовірність того чи іншого доказу та  про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм  процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до п.  5 ч. 3  ст. 328   ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені  в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись ст. 328  ЦПК України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення  Апеляційного суду Київської області  від 8 вересня 2006 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду України                                                      А.Г. Ярема