Рішення №353890

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"11" грудня 2006 р.

Справа № 15/391-06-10461А

11 год. 47хв. м. Одеса.


Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.


За участю представників:

від позивача – Левченко А.Г., Назаренко Д.Б.;

від відповідача – Руденко Г.М., Кондраков В.В., Марченко Н.М., Чуба В.В.;

від третьої особи - Богатирьов С.А.;

від прокуратури - Латій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Шкара-Текстіль” до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкових вимог та зобов’язання виконати певні дії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” та за участю прокуратури м. Іллічівськ, -


ВСТАНОВИВ:


Приватне підприємство „Шкара-Текстіль” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про скасування першої податкової вимоги № 1/107 від 13.09.2006 р. та зобов'язання виконати дії по списанню недоїмки по податку на додану вартість у розмірі 86668,50 грн. по особовому рахунку приватного підприємства „Шкара-Текстиль”, посилаючись на неправомірність винесення позивачем податкової вимоги.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10 жовтня 2006 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/391-06-10461А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24 жовтня 2006 р. у справі № 15/391-06-10461А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить суд скасувати першу та другу податкові вимоги, а також зобов’язати відповідача провести списання недоїмки по податку на додану вартість у розмірі 864511,97 грн.

В засіданні суду від 29.11.2006 р. за заявою Прокурора м. Іллічівська Одеської області до участі у справі допущено прокуратуру м. Іллічівська Одеської області з метою захисту інтересів держави.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, стверджуючи про правомірність прийняття податкових вимог.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.12.2006 р. до участі у справі № 15/391-06-10461А залучено Відкрите акціонерне товариство „Морський транспортний банк” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача.

Третя особа вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України, господарський суд Одеської області зазначає, що згідно з п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.


Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора та третьої особи, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

13 вересня 2006 року Приватним підприємством „Шкара-Текстіль” було отримано першу податкову вимогу №1/107 від 13.09.2006 р. на суму 86668,50 грн. з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів, робіт та послуг, в якій зазначено про наявність у позивача податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями з ПДВ.

Згідно п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” перша податкова вимога надсилається платнику податків не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Як свідчать дані декларації з податку на додану вартість за липень місяць 2006 р. (вхідний штамп ДПІ у м. Іллічівськ від 21.08.2006 р.), результатом декларації є від'ємне значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту (рядок 21 декларації з ПДВ). Так, у позивача відсутнє самостійно узгоджене податкове зобов'язання.

Крім того, в засіданні суду позивач посилався на те, що ДПІ у м. Іллічівськ не направлялось на його адресу будь-яких податкових повідомлень про нарахування позивачу податкових зобов'язань контролюючими органами.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання узгоджується самостійно платником податків шляхом подачі відповідної декларації, або у день отримання податкового повідомлення у разі, якщо нарахування такого податкового зобов'язання здійснено контролюючим органом.

Так, виходячи зі змісту зазначеного вище Закону, податкова вимога надсилається платнику тільки по узгодженим податковим зобов'язанням та у разі, якщо податкове зобов'язання розраховано контролюючим органом, таке узгодження виконується шляхом надсилання платнику податкового повідомлення.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідачем в порушення вимог п. 5.2.4. п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення, на адресу позивача було надіслано другу податкову вимогу №2/116 від 20.10.2006 р. із відповідно збільшеною сумою податкового боргу (992471,54 грн.) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт та послуг.

Також одночасно із другою податковою вимогою позивачем був отриманий лист № 18779/15-02 від 31.10.2006 року про неможливість погашення податкових векселів, виданих підприємством позивача при митному оформленні імпортованих товарів, за рахунок сум бюджетного відшкодування з ПДВ, у зв'язку з чим у позивача існує недоїмка по ПДВ, що пов'язана з несвоєчасним погашенням податкових векселів.

Однак згідно п. 9.3.5 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої Міністерством фінансів України та Головною державною податковою інспекцією України наказом № 37 від 12.05.94, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 травня 1994 р. за № 114/323, якщо у платника на момент настання терміну відшкодування суми ПДВ обліковується податковий борг за іншими платежами, які зараховуються до Державного бюджету України, то він має право звернутися до органу державної податкової служби із заявою про зміну напряму відшкодування –не на рахунок платника, а на погашення існуючого податкового боргу.

Згідно декларацій з ПДВ за липень та серпень місяць 2006 року та актів перевірок у позивача є підтверджена сума бюджетного відшкодування у розмірі 864511,97 грн., про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків з бюджетом по податку на додану вартість. Сума переплати, на думку позивача, може бути направлена на погашення податкового боргу з ПДВ, про що був направлений лист до ДПІ у м. Іллічівськ № 63-Н від 03.10.2006 р., проте відповідь на цей лист позивачем не була отримана, а будь-яких дій щодо погашення податкового боргу за рахунок бюджетного відшкодування відповідачем не було здійснено.

Так, відповідач у своїх запереченнях посилається на Методичні рекомендації щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів (лист ДПА України №24084/16-0020 від 29.12.2005 р.), відповідно до яких векселі за рахунок бюджетного відшкодування можуть бути погашені за умови, якщо векселі будуть 0 категорії, а саме: на дату видачі податкового векселя у платника податків повинна бути підтверджена сума бюджетного відшкодування з ПДВ. При цьому відповідач звертає увагу на те, що абз. 5 п. 11.5 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачена винятково грошова форма розрахунку по податковому векселю. У разі несвоєчасної сплати протест векселя не здійснюється, сума, зазначена у податковому векселі, розглядається як податкова заборгованість, яка погашається у порядку, встановленому для погашення податкового боргу. Хоча відповідач не заперечує проти наявності суми переплати по податку на додану вартість по особовому рахунку позивача в сумі 864 511,97 грн.

Але вказані посилання відповідача на Методичні рекомендації щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів суд вважає необґрунтованими, оскільки ці рекомендації не є податковими роз'ясненнями у розумінні Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2003 р. за № 326/7647. Крім того, ці рекомендації регулюють процедури обліку податкових векселів в органах державної податкової служби та не містять порядку погашення податкової заборгованості, у тому числі і по податковим векселям.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювана сума заборгованості пов'язана з несвоєчасним погашенням податкових векселів, які позивач видавав для відстрочення сплати податку на додану вартість при митному оформленні товарів у відповідності з вимогами Закону України „Про податок на додану вартість”. Проте, розмір заборгованості сторонами не оспорюється.

Так, Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є спеціальним законом, що регулює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). Норми цього Закону регулюють порядок узгодження податкових зобов’язань.

Згідно положень п. 5.1 та 5.2 вищезазначеного Закону податкове зобов’язання узгоджується самостійно платником податків шляхом подання декларації або контролюючим органом шляхом направлення податкового повідомлення.

Податкові вимоги надсилаються на суму податкового боргу, яка у відповідності з п. 1.3 цього ж Закону є податковим зобов'язанням, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку.

Так, у вказаному Законі відсутні вказівки на векселя як окремий механізм узгодження податкових зобов’язань. Виникненню податкового боргу повинно передувати направлення платнику податків податкового повідомлення.

Таким чином, невиконання вимог Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” стосовно процедури апеляційного узгодження боргу не надало можливості Позивачу провести процедуру апеляційного узгодження податкового зобов’язання.

На думку суду, механізм та процедура погашення податкового боргу чітко викладена у Законі України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та не містить виключень стосовно погашення податкового боргу пов’язаного з несвоєчасним погашенням податкових векселів.

Крім того, згідно з ст. 2 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої Міністерством фінансів України та Головною державною податковою інспекцією України наказом № 37 від 12.05.1994 р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 1994 р. за № 114/323, документами, на підставі яких здійснюється нарахування платежів шляхом занесення інформації про податкові зобов'язання платника, є або декларація, або податкові повідомлення (рішення).

Згідно п. 4 вищевказаної Інструкції нарахуванню в особових рахунках платників підлягають: податкові зобов'язання, самостійно визначені платником або податкові зобов'язання, нараховані (зменшені, списані) органом державної податкової служби. У п.4.6. вказано, що не проводиться нарахування в особових рахунках платників податкових зобов'язань по платежах, по яких не передбачено подання платником податкової звітності до органів державної податкової служби.

Норма щодо погашення податкового боргу шляхом заліку бюджетного відшкодування або від'ємного значення податкової декларації міститься й у Законі України „Про податок на додану вартість”. У п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону вказано, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Для погашення недоїмки за попередні періоди Закон не ставить вимогу щодо наявності бюджетного відшкодування для погашення такого боргу, а вказує лише на наявність від'ємного значення у декларації за поточний період.

Аналогічна норма є і у п. 5.11. Наказу ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 „Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09 липня 1997 р. за № 250/2054, де вказується, що якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, сума визначеного від'ємного значення враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону.

Позивач згідно вимог Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України та Головної державної податкової інспекції України № 37 від 12.05.1994 р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 1994 р. за № 114/323 направив лист до ДПІ у м. Іллічівськ № 63-Н від 03.10.2006 р., в якому вказує на направлення наявної переплати з податку на додану вартість (від’ємного значення) на погашення існуючої заборгованості.

Так, наявні в матеріалах справи документи свідчать про наявність підтвердженої суми бюджетного відшкодування у розмірі 864 511,97 грн., а лист позивача не перешкоджає відповідачу здійснити дії по списанню недоїмки по податку на додану вартість у розмірі 864 511 грн. 97 коп. по особовому рахунку позивача.

Більш того, позивач не заперечує проти наявності у нього заборгованості за непогашеними векселями, виданими при митному оформленні товару на суму податку на додану вартість.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем неправомірно виставлені позивачу перша та друга податкові вимоги щодо сплати позивачем суми податкового боргу з податку на додану вартість.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відповідно до ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 85 грн. судового збору та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 розділу 7 (Прикінцеві та перехідні положення) Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору –судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується в порядку, встановленому законодавством для державного мита. При цьому розмір судового збору визначається відповідно до підпункту „б” пункту 1 статі 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Отже, позивач повинен був при звернені до суду та з урахуванням уточнених позовних вимог сплатити судовий збір у розмірі 10 грн. 20 коп. (3 х 3,40 грн.)

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 10 грн. 20 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 КАС України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Так, позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору та витрат на ІТЗ судового процесу.


Керуючись п. 6 Перехідних положень, ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –


ПОСТАНОВИВ:


1.          Позов Приватного підприємства „Шкара-Текстіль” до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкових вимог та зобов’язання виконати певні дії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” та за участю прокуратури м. Іллічівськ задовольнити.

2. Скасувати першу податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську № 1/107 від 13.09.2006 року та другу податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську № 1/116 від 20.10.2006 року.

3. Зобов’язати Державну податкову інспекцію у м. Іллічівську провести списання по особовому рахунку Приватного підприємства „Шкара-Текстіль” недоїмки по податку на додану вартість у розмірі 864511 грн. 97 копійок.

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Шкара-Текстіль” (68600, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 3д; код ЄДРПОУ 32511819) судові витрати у розмірі 10 грн. 20 копійок.


Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.


Повний текст постанови складено 26.12.2006 р.



Суддя Петров В.С.