Рішення №355391

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "20" грудня 2006 р.                                                 Справа №  9/444/06

м. Миколаїв

  За позовом: Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20

До  відповідача І: Приватний підприємець ОСОБА_1, м.Миколаїв, АДРЕСА_1, кв.61

До  відповідача ІІ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Цунамі-Юг”, м.Миколаїв, вул.Лягіна, 4

                                     Суддя Філінюк І.Г.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Прокурор: Давиденко А.В.

Від позивача: представник не з'явився

Від відповідача І: представник не з'явився

Від відповідача ІІ: представник не з'явився

Суть спору:

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати договір №НОМЕР_1. укладений між підприємцем та ТОВ „Цунамі-Юг” про надання ПП ОСОБА_1. права на розміщення торгівельної точки під виносну торгівлю удаваним, встановити, що фактично укладено договір оренди земельної ділянки; визнати договір №НОМЕР_1. недійсним; стягнути з ТОВ Цунамі-Юг” на користь Миколаївської міської ради кошти отриманні від ПП ОСОБА_2. в сумі 12500,00грн. та зобов'язати ПП ОСОБА_1. повернути земельну ділянку Миколаївській раді.

В судовому засіданні 13.10.06р. провадження по справі було зупинено до перегляду за апеляційною скаргою справи №12/306/06 Одеським апеляційним господарським судом.

Ухвалою суду від 06.12.2006р. провадження по справі поновлено.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, письмові міркування, щодо подання прокурором позову, господарському суду не надав.

Перший відповідач відзив по суті спору не надав, свого представника в судове засідання не направив, хоча був повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.

Другий відповідач відзив надав, в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі, свого представника в судове засідання не направив. 

Отже, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши прокурора, господарський суд, -

Встановив:

Прокурор позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Відповідно до акту від 21.07.06 року перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Миколаївській області, земельна ділянка площею 65кв.м., що знаходиться на території земельної ділянки парку культури та відпочинку “ІНФОРМАЦІЯ_1”, розташованого за адресою: м.Миколаїв, АДРЕСА_2, використовується приватним підприємцем ОСОБА_1 без правовстановлювальних документів (а.с.8).

Згідно вказаного акту підставою для використання цієї земельної ділянки приватним підприємцем ОСОБА_1. є договір №НОМЕР_1., укладений між ним і товариством з обмеженою відповідальністю “Цунамі-Юг”.

Згідно вказаного договору приватному підприємцю ОСОБА_1. було надано право на розміщення торгівельної точки під виносну торгівлю на території міського парку культури та відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Договір №НОМЕР_1. є удаваним, оскільки наміри сторін свідчать про укладення ними фактично договору оренди землі, так як розміщення торгівельної точки під виносну торгівлю фактично передбачає засноване на договорі строкове, платне володіння, користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Прихований договір оренди земельної ділянки був укладений між першим і другим відповідачами в порушення вимог статті 4 Закону України "Про оренду землі", статті 83 Земельного кодексу України, оскільки орендодавцями земельних ділянок є їх власники, а Миколаївська міська рада рішення про передачу в оренду першому відповідачу вищевказаної земельної ділянки не приймала, договір оренди з ним не укладала і крім того, цій договір укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ст.ст. 152,158,210 Земельного кодексу України, ст. 235 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207,208 Господарського кодексу України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Прокурор просить визнати договір №НОМЕР_1. про надання приватному підприємцю ОСОБА_1. права на розміщення торгівельної точки під виносну торгівлю удаваним, встановити що фактично укладений договір оренди земельної ділянки та визнати його, як договір оренди землі - недійсним.

Відповідач ІІ позовні вимоги не визнав в повному обсязі, в обґрунтування заявлених заперечень посилається на те, що позивачем не надано жодного доказу, який свідчив би про наміри ПП ОСОБА_1. та ТОВ "Цунамі-Юг" на укладення договору оренди земельної ділянки. Договором №НОМЕР_1. відповідачу І надано право на розміщення торговельної точки під виносну торгівлю, а саме права на розміщення пересувних лотків для продажу морозива, води, пива, пиріжків чи розташування виносних столів і стільців, що не є передачею земельної ділянки в оренду. Останнім на виконання Декрету КМ України "Про місцеві податки та збори" був сплачений до місцевого бюджету збір за видачу дозволу на розміщення об'єкту виносної торгівлі, внаслідок чого місцевий бюджет отримав передбачену законодавством плату. Отже, ніякого умислу на порушення інтересів держави не існує. Згідно ч.1 ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору. Позивачем не доведено, що договір між відповідачами не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, які визначені ст. 3 Цивільного кодексу України.

          Суд не може прийняти доводи прокурора та позивача з оглядом на наступне:

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено: "Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обстави-ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При удаваної угоді існують дві угоди: угода, яка приховує і угода, яку приховують.

Метою угоди, яка приховує, є створення видимості (ілюзії) у оточуючих осіб про існування такого виду угоди. При цьому сторони не прагнуть мети досягнути юридичних наслідків по угоді, яка приховує. Навпаки, усі їх наміри направлені на реалізацію прав і обов'язків, які породжує угода, яку приховують. 

Удавані угоди характеризуються  суб'єктивним наміром сторін на приховання, а тому для визнання їх такими необхідно встановити наявність умислу на це. 

Факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а відтак, повинен бути встановлений відповідним компетентним органом держави і підтверджений законодавче визначеними засобами доведення.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а отже, лише суд встановлює доведеність наявності чи відсутності обставин. Така обставина як наявність умислу на укладення удаваної угоди, якщо вона дійсно мала місце, має бути відповідно до статті 34 ГПК України доведена у встановленому порядку тільки певними засобами доказування (належними і допустимими доказами), зокрема, судовим рішенням, про що зокрема, прямо зазначено в п.14 Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 з наступними змінами та доповненнями.

Прокурором і позивачем не доведено, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір, мали намір (умисел) укласти удавану угоду.

Відповідно до ч. 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення.

Відповідно до ст.ст.6,627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Тобто, сторони за своїм вибором вправі укладати договори, що передбачені цивільним законодавством, так і такі, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам.  

Відповідно до частини 1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Згідно договору №НОМЕР_1 ПП ОСОБА_1. набув право на розміщення торгівельної точки під виносну торгівлю, котру здійснює на території міського парку культури та відпочинку “ІНФОРМАЦІЯ_1” з метою поліпшення обслуговування відвідувачів. Про оренду земельної ділянки у цьому договорі не згадується.

Прокурором і позивачем не доведений факт удаваності угоди НОМЕР_1.

Враховуючи наведене, та обставина, що оспорюваний договір НОМЕР_1 є удаваний - укладений з метою приховати іншу угоду, а саме угоду про оренду земельної ділянки, не встановлена.

Крім того, доводи прокурора, що кошти отримані ТОВ „Цунамі-Юг” від ПП ОСОБА_1. повинні були спрямовуватись на користь власника землі -Миколаївської міської ради є помилковими, оскільки відповідно до Закону України № 2505-ІУ від 25.03.2005 р. внесені зміни до ст. 27 Закону України „Про плату за землю” № 2535-ХІІ та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності покладено на органи державної податкової служби. Отже, після набрання чинності зазначених змін, тобто після 31.03.2005р., Миколаївська міська рада не може являтись належним позивачем щодо вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за земельну ділянку, оскільки таким належним позивачем можуть бути лише органи державної податкової служби, про що прямо зазначено в постанові Вищого Господарського суду України від 04.10.2006р. по справі №10/80/06 та в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 17.10.2006р. по справі №9/302/06.

Відповідно до ст.ст. 81, 83, 84 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; а громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

В силу п. 8 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), а відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову відмовити в повному обсязі.

 

   Суддя                                                        I.Г.Фiлiнюк