Рішення №359323

22ас-8976                                                 Головуючий в 1 інстанції Стахова Н.В.

Категорія -46       .                                       Доповідач - Пригорнєва Л.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2006 року   Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Пригорнєвої Л.І.,

суддів - Кравченко Н.В.,Темнікової В.І,

за участю секретаря -Пономаревій О.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 липня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги ,-

ВСТАНОВИЛА.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 17 липня 2006 року вимоги ОСОБА_1. були задоволені частково.

З відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги за 2005 р. у сумі 1410 гр. В задоволенні позовних вимог про стягнення щорічної одноразової допомоги за 2003-2004 р. р. у сумі 488гр.75 коп. суд відмовив за пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Не погодившись з зазначеною постановою відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду і ухвалити нове рішення, яким: відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач є учасником бойових дій і згідно п. 5 ст. 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учасник бойових дій має право на щорічну одноразову допомогу в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка виплачується щорічно до 05 травня. Саме право позивача на отримання грошової допомоги відповідачем не оспорюється.

З матеріалів справи вбачається, що позивачеві виплачувалася щорічна допомога відповідно до бюджетного законодавства у 2003р.- у розмірі 90грн., у 2004р. - у розмірі 120грн., у 2005р. - у розмірі - 250грн., а повинна була виплачуватися у розмірах : у 2003р.-236,50грн., у 2004р. - 462,25грн., у 2005р. - 1660грн., виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, що сторонами не заперечується.

Тому суд обгрунтованою прийшов до висновку, що відповідач порушив право позивача на утримання грошової допомоги, встановленої цим Законом, і що борг за 2005р. становить 1410грн.

Згідно зі ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ст.. 12 ч.5 Закону права позивача шляхом прийняття нових законів або внесення змін до -чиннихзаконів не-допускається, тому суд правильно, з огляду на положення ст.22 Конституції України, при вирішенні даного позову , дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру щорічної допомоги учасникам бойових дій виходити з положень Законів України-про бюджет на 2001- 2005 роки, якими виплата щорічної допомоги передбачена у значно менших розмірах,

оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України. Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" також не передбачено обмеження розміру таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.

Не припустимість звуження прав і свобод ветеранів війни закріплена також в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р., яким визнані такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік".

Цим же рішенням Конституційного Суду України було закріплено, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що згідно з Конституцією України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п'ятої статті 17 Конституції України.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського  Суду  з  прав людини.

Європейський суд неодноразово підкреслював, що згідно з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, аргументи відносно відсутності бюджетних асигнувань не є поважною причиною для не виконання своїх зобов'язань органами державної влади ( справа ОСОБА_2 від 08.11.2005 р. та інші ).

Доводи апеляційної скарги відповідача відносно того, що вони здійснювали виплати у сумах відповідно до Закону „Про Державний Бюджет на 2005 р." на увагу не заслуговують.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не має.

На підставі викладеного, керуючись п.іч.іст. 198, ст.200, ст.205, 206 КАС України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради - відхилити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 17 липня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління

праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності - негайно, але може. бути оскаржена до Вищого Адміністративного Суду України безпосередньо протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги.