Рішення №371568

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

18 січня 2007 р.                                                                                  

№ 8/269-06 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Ост”

на  постанову

Дніпропетровського  апеляційного господарського суду від 01.11.06

у справі

№ 8/269-06

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Ост”

до

Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2

про

визнання угоди недійсною оперативного лізингу

за участю представників від:

позивача

Буров Ю.А. (дов. від 14.09.06)

відповідача

ОСОБА_3 (дов. від 15.02.06)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області  від 23.08.06 у задоволенні позову ТОВ “Фоззі-Ост” відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від 01.11.06 зазначене рішення залишено без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Ост” вважає необґрунтованими та  незаконними  судові акти, ухвалені у справі, та просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.06 і рішення господарського суду від 23.08.06 скасувати та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на недодержання положень ст. 793 ЦК України та ст.654 ЦК України.  В оскаржуваній постанові також невірно застосовано п.4.2 ст.806 ЦК України  та ст.6 Закону України “Про фінансовий лізинг”. Судом порушено норми процесуального права в тій частині, що відповідно до ст.4 ГПК України, рішення суду повинно прийматися у цілковитій відповідності  з нормами  матеріального  та  процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів  Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.04.02 між ТОВ “Спарта”  та позивачем (ТОВ “Фоззі-Ост”) був укладений договір НОМЕР_3/2002-Л оперативного лізингу нежитлових приміщень, за умовами і на підставі якого ТОВ “Спарта” (лізингодавець) передав позивачу (лізингоотримувачу) в оперативний лізинг нежитлові приміщення площею 590,3 кв.м в приміщеннях НОМЕР_1, НОМЕР_2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на строк з 15.04.02 по 15.04.12.

Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 21.09.04, укладеного між ТОВ “Спарта” та відповідачами (ПП  ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2), останні набули права власності  на оспорюване нежитлове приміщення. У зв'язку з набуттям права власності ПП  ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 01.10.04 уклали додаткову угоду НОМЕР_3  до договору оперативного лізингу нежитлових приміщень від 15.04.02. Додатковою угодою сторони внесли зміни до договору. На підставі встановлених фактичних обставин місцевий господарський та апеляційний суд в якості підстав для відмови в задоволенні позову розглядали той факт, що законодавством, яке діяло на момент підписання додаткової угоди, не було встановлено обов'язкового нотаріального посвідчення, а отже, додаткова угода, укладена в простій письмовій формі, відповідає вимогам законодавства.

Колегія суддів зазначає, що суди дослідили доводи позивача і встановили, що обставини, на які посилається позивач (укладення в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що не відповідає положенням ст.ст. 793, 806 ЦК України), є безпідставними. Так, суди вивчили природу укладеного договору і встановили, що договір відповідає основним вимогам законодавства, тобто він укладений в простій письмовій формі. Таким чином, оскільки договір НОМЕР_4 укладений в простій письмовій формі, форма зміни або розірвання цього договору також повинна бути простою письмовою. До того ж, додатковою угодою від 01.10.04 до договору оперативного лізингу нежитлових приміщень сторонами були внесені лише незначні зміни (збільшено розмір площ, та обсяг обов'язків), які не змінюють правової природи договору.

За змістом п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Зокрема, такий порядок встановлений ст.654 ЦК України, відповідно до положень якої, сторони зобов'язані змінювати договір в іншій формі, ніж він укладений виключно у випадках, коли  це прямо передбачено діючим законодавством України чи договором. Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Колегія суддів також зазначає, що в судових актах вірно відмічено про відсутність  у законодавстві норм, які б містили пряму  вимогу про зміну договору оренди нежитлового приміщення, укладеного строком більше одного року до 01.01.04, що продовжує діяти після вказаної дати, здійснювати в нотаріальній формі.

Таким чином, місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовані дійсні права та обов'язки сторін та  вірно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок оспорювані судові рішення прийняті у відповідності до вимог законодавства, у зв'язку з чим  підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів  колегія суддів не вбачає. Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування  норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не можуть бути прийняті колегією суддів  до уваги.

Враховуючи наведені обставини,  керуючись ст.ст. 1115, 1117, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Ост” залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.06 у справі № 8/269-06 -без змін.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко