Рішення №374188

Справа №  22-ц-5882/2006р.                                                                 Головуючий 1-ї інстанції: Донець О.В.

Категорія: визнання                                                                                Доповідач: Пшенічна Л.В.

причини звільнення незаконною

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду

Харківської області в складі:

головуючого судді   - Борової С.А.,

суддів            - Пшенїчної Л.В., Данилєнка В.М.,

при секретарі              - Гребенщиковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтєгра" і ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2006 р.

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтєгра" про визнання причини звільнення незаконною, оплати за чає вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНГОВИЛА:

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з зазначеним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтєгра" (далі Товариство) просила змінити формулювання причини звільнення, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В позові ОСОБА_1 посилалася на те, що з 10.02.2005 року до 10. 03. 2005 року працювала у відповідача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 з заробітною платою 311 грн. 75 коп. на місяць. 10 березня 2005 року вона подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням. Наказом НОМЕР_1 вона була звільнена за власним бажанням на підставі поданої заяви.

Трудова книжка їй не була вручена своєчасно, а коли 16 липня 2005 року вона отримала її, то побачила, що наказ про звільнення за власним бажанням визнано недійсним і її звільнено наказом від 18.03.2005 з 10 березня 2005 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули. Остаточний розрахунок з нею не проведено. Просила стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2005 року по 10.12.2005 року у сумі 2805 грн. 75 коп. та заробітну плату у сумі 311,75 гривень, а також змінити формулювання запису у трудовій книжці на звільнення за власним бажанням. Крім цього просила стягнуту моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Представник відповідача позов не визнав і у судовому засїдані першої інстанції пояснив, що ОСОБА_1. 18 березня 2005 року була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України з тих підстав, що з 10.03. 2005 року не виходила роботу без поважних причин. 18 березня 2005 року позивачка вийшла на роботу, написала заяву про звільнення за власним бажанням минулим числом, після чого пішла з роботи, відмовившись відробляти два тижні. Наказ про звільнення позивачки за власним бажанням був виданий помилково, а тому після надходження доповідній про те, що ОСОБА_1. вчинила прогул, наказ про звільнення за власним бажанням було визнано недійсним та видано наказ про звільнення за прогули.

Рішенням Київського районного суду м Харкова від 29.09.06р. позов задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ "Інтєгра" змінити формулювання запису про звільнення у трудовій книжці з п. 4 ст. 40 КЗпП України " за прогул без поважних причин" на єт. 38 КЗпП України " за власним бажанням".

Стягнуто з ТОВ "Інтегра" на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 30 грн. 59 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1247 грн., а також 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 3777 грн. 59 коп.

В задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Інтегра" на користь держави держмито в розмірі 51 грн., а також витрати на їнформаційно-технічне забезпечення 30 грн.

В апеляційних скаргах ТОВ "Інтегра" та ОСОБА_1, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права просять - ОСОБА_1 частково скасувати рішення суду та повністю задовольнити її вимоги відносно стягнення моральної шкоди, ТОВ "Інтегра" повністю скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Інтегра" посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте на підставі неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки судом відповідних доказів. Судом порушено п. 1 ст. 233 КЗпП України та ст. 72 ЦПК України, так як позивачка звернулася до суду коли місячний термін для звернення вже минув, а суд безпідставно поновив позивачу пропущений строк. Суд не в повному обсязі дослідив матеріали, які були надані відповідачем та не взяв до уваги, що дію наказу НОМЕР_1 було призупинено у зв'язку з надходженням доповідної записки про те, що станом на 10.03.2005 року заява про звільнення ОСОБА_1 була відсутня, а сама позивачка з 11 по 18 березня 2005 року була відсутня. Суд. невірно дійшов висновку про стягнення з відповідача заробітної плати, яка повністю була виплачена позивачу, а також неправомірно стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу. Розмір моральної шкоди позивачка не довела.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на те, що суд відмовив їй у стягнені моральної шкоди у сумі 2500 гривень, але при цьому не врахував характер та термін моральних страждань, яких вона зазнала з дати отримання трудової книжки з формулюванням причин звільнення з роботи за прогули без поважних причин та необхідність звернення до суду з позовом.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє' апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела, що, дійсно, вона була звільнена за ст. 38 КЗпП України. Запис у трудовій книжці про те, що вона звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України перешкоджав її працевлаштуванню та мала місце затримка розрахунку при звільнені. Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд задовольнив їх частково, посилаючись на те, що позивач не довів їх в повному обсязі.

Наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 була звільнена з посади за власним бажанням з 10 березня 2005 року згідно поданої заяви. Заяву про звільнення позивачка подала 10.03.2005 року. На заяві є віза керівника "не возражаю", підпис та дата 10.03.05р. (а.с. 36). Наказом НОМЕР_2 цей наказ був визнаний помилковим і наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули.

Доповідна записка про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 11 по 18 березня 2005 року написана менеджером Брєславець 18 березня 2005 року у той час коли позивачка, згідно наказу НОМЕР_1, вже була звільнена за власним бажанням з 10 березня 2005 року, а тому ці дні не можуть вважатися прогулами і отже не було підстави для звільнення працівника з ініціативи адміністрації.

Згідно зі ст. 10 1 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст. 11 вказаного Кодексу передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, відповідач не довів суду свої заперечення проти позову і не надав доказів, якіб свідчили про порушення з боку ОСОБА_1 трудової дисципліни.

Що стосується розміру недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за чає вимушеного прогулу, то вони вірно розраховані судом першої інстанції.

Суд першої інстанції поновив позивачу строк для звернення до суду за захистом свого порушенного права з урахуванням поважності причин пропуску цього строку і судова колегія погоджується з цим.

Доводи ОСОБА_1, викладені нею у апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни рішення і стягнення моральної шкоди в повному обсязі позовних вимог, оскільки суд першої інстанції врахував ті обставини на які посилається позивачка і обґрунтував розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Таким чином, судова колегія не знаходить правових підстав не погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, які ретельно досліджені у ході розгляду справи. Висновки суду першої інстанції вірно обґрунтовані, повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку у мотивувальній частині рішення і судова колегія повністю з ними погоджується, оскільки вони повністю відповідають обставинам справи.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

УХВАЛШІА:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегра" та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий