Рішення №412707

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26грудня 2006 року                                                                                                           м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б.,Самсіна І.Л., Маринченка В.Л.,Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін-2001» (далі – ТОВ «Дельфін-2001») до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі – ДПІ у м. Ялта АРК) про визнання недійсними розпорядження та податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

           

У серпні 2004 року ТОВ «Дельфін-2001» звернулося з позовом до ДПІ у м. Ялта АРК про визнання недійсними розпорядження № 8066/10/234 від 6 травня 2003 року про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами проведеної перевірки податкової декларації з ПДВ за лютий 2003 року та податкового повідомлення рішення №1658/23-4 від 7 травня 2003 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 3093,00 грн., у тому числі основний платіж - 2379,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 714,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту ТОВ «Дельфін-2001» було здійснено на підставі належним чином оформленої податкової накладної в розумінні підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 грудня 2004 року, залишеним без зміни постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 березня 2005 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2006 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 грудня 2004 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 березня 2005 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові ТОВ «Дельфін-2001» відмовлено.

ТОВ «Дельфін-2001» звернулося до Верховного Суду України із скаргою про перегляд за винятковими обставинами і скасування вищезазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах.

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржуване розпорядження № 8066/10/234 від 6 травня 2003 року та податкове повідомлення рішення № 1658/23-4 від 7 травня 2003 року прийняті з порушенням норм податкового законодавства, оскільки позивач мав усі необхідні розрахункові та платіжні документи для віднесення відповідних сум до складу валових витрат і формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Дельфін-2001» мало договірні зобов’язання з ТОВ «Акваторія-Тур», за якими останнє під час користування орендованим майном здійснило поліпшення основних фондів позивача, а саме здійснило роботи з реконструкції та капітального будівництва об’єктів оренди. Після закінчення дії договору оренди ТОВ «Акваторія-Тур» виписало на користь позивача (орендодавця) податкову накладну на суму проведених поліпшень. Крім того, судами встановлено, що після закінчення дії договору оренди та підписання сторонами акта прийому-передачі об’єктів оренди компенсація вартості реконструкції та поліпшень було віднесено позивачем на збільшення вартості основних фондів підприємства.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Абзацом 2 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Як вбачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат з сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відтак, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, касаційним судом зроблено помилковий висновок про відсутність документів, що підтверджують отримання позивачем робіт із поліпшення основних фондів та віднесення їх вартості на збільшення вартості основних фондів підприємства, зокрема актів прийому-передачі, платіжних доручень. Зазначені документи наявні в матеріалах справи, а відповідні обставини, в тому числі щодо фактичної оплати отриманих позивачем поліпшень основних фондів, встановлені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить виникнення права на податковий кредит у залежність від наявності або відсутності проектно-кошторисної документації, документів, що підтверджують виконання певних ремонтних робіт, вводу приміщень в експлуатацію.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне  відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на  податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

     або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

     або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, висновок касаційного суду про те, що відшкодуванню ПДВ підлягаю лише суми, сплачені до бюджету, є помилковим і жодного відношення до цих правовідносин не має, оскільки в цьому випадку є інші обставини, що стали підставою для зменшення позивачу суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування, та визначення податкового зобов’язання. Тому обставини, на які посилається касаційний суд, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на вищенаведене суд касаційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін-2001» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2006 року скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 грудня 2004 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 березня 2005 року залишити в силі.

 Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

                                                   

ГоловуючийВ.В. КривенкоСудді:М.Б. ГусакВ.Л. МаринченкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький