Рішення №412731

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 січня 2007 року                                                                                   м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого                                          Шицького І.Б.

суддів:                 Барбари В.П., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників ТОВ “Агора” – Руденка В.В. і Юр’єва Ю.Ю., державного підприємства “Дніпропетровський завод прецизійних труб” – Патики А.В.,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ “Агора” на постанову Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2006 року № 34/54у справі за позовомТОВ “Агора” до державного підприємства “Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості                        ім. Я.Е. Осади” про розірвання договору № 38 від 24 липня 2002 року та стягнення 473 667 грн. 13 коп. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції і 32 924 грн. 18 коп. – 3% річних,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року ТОВ “Агора” (далі – позивач) подало до господарського суду Дніпропетровської області позов до державного підприємства “Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Е. Осади” (далі – відповідач), урахуванням змін і доповнень, про розірвання договору № 38 від 24 липня 2002 року з усіма його невід’ємними частинами, змінами і доповненнями та стягнення 473 667 грн.   13 коп. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 32 924 грн.      18 коп. – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач відповідно до договору № 38 від 24 липня 2002 року поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності на суму 349 544 грн. 04 коп., проте той оплату не здійснив. У зв’язку з цим позивач просив стягнути суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Крім того, внаслідок порушення відповідачем своїх зобов’язань подальше існування відносин за даним договором втратило для позивача інтерес, тому він повинен бути розірваним на підставі п. 2 ст. 651 ЦК України (т. 1, а.с. 2-3, 55-56).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року позов задоволено частково. Розірвано укладений між сторонами договір від 24 липня 2002 року № 38 з усіма його невід’ємними частинами, змінами і доповненнями. Стягнуто з відповідача на користь позивача                     249 380 грн. 04 коп. боргу, 88 654 грн. 60 коп. інфляційних та 22 464 грн.        70 коп. – 3% річних. У задоволенні решти позову відмовлено (т. 1, а.с. 72-75).

Рішення мотивовано тим, що товар за накладною № 1/12 від 10 грудня 2002 року поставлено відповідно до договору № 38 від 24 липня 2002 року та специфікації № 1. Заборгованість відповідача склала 249 380 грн. 04 коп. боргу,        88 654 грн. 60 коп. інфляційних і 22 464 грн. 70 коп. – 3% річних. Спірний договір розірвано на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки відповідачем допущено істотне порушення умов договору в частині оплати товару.

 

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року замінено відповідача – державне підприємство “Науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості       ім. Я.Е. Осади” його правонаступником – державним підприємством “Дніпропетровський завод прецизійних труб”. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 151-153).

Постановою Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2006 року № 34/54 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року залишено без змін (т. 2, а.с. 24-28).

Постанови обґрунтовані тим, що відповідно до договору № 38 від 24 липня 2002 року строк оплати товару не настав, оскільки цей обов’язок виникає лише після поставки всієї партії товару.

У касаційній скарзі  ТОВ “Агора” ставиться питання про скасування постанов касаційної та апеляційної інстанцій та залишення без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України (т. 2, а.с. 33-36).

 

Ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2006 року № 34/54 (т. 2, а.с. 49).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційна інстанція, залишаючи без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року, послалась на те, що строк оплати товару не настав, оскільки обов’язок покупця оплатити товар виникає лише після поставки всієї партії товару.

Доводи, наведені в постанові касаційної інстанції, не відповідають вимогам закону та суперечать даним, що містяться в матеріалах даної справи.

Так, судовими інстанціями встановлено, що 24 липня 2002 року між сторонами укладено договір поставки № 38, відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати у власність покупця товар відповідно до специфікації    № 1. Покупець, у свою чергу, зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором.

У специфікації № 1 до договору № 38  від 24 липня 2002 року визначено товар, що мав бути поставлений, а саме труби ПТ-1М розміром 20x2 і 25x2 на загальну суму 575 640 грн. (т.1, а.с. 11).

Згідно з п. 5.1 договору оплата покупцем здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за кожну поставлену партію товару, не пізніше 60 днів з дня поставки товару. При здійсненні розрахунків за даним договором покупець вправі проводити попередню оплату товару.

 

На виконання умов зазначеного договору за накладною № 1/12 від 10 грудня 2002 року позивачем за обумовленою сторонами ціною поставлено труби ПТ-1М розміром 20х2 та 25х2, а також інший товар, отриманий відповідачем за довіреністю серія ЯЕН № 813670 від 10 грудня 2002 року (т. 1, а.с. 13).

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК УРСР) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.1 договору № 38  від 24 липня 2002 року передбачено, що поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії цього договору     (т. 1, а.с. 7).

У відповідності з п. 5.1.6 Державного стандарту України “Товарознавство. Терміни та визначення” ДСТУ 3993-2000, затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України  від 31 жовтня 2000 року № 627, партія товарів – це визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до       п. 5.1 укладеного між сторонами договору від 24 липня 2002 року № 38 покупець повинен робити оплату за кожну поставлену партію товару не пізніше 60 днів з дня її здійснення, а не після того, як буде поставлено весь обсяг товару впродовж дії строку договору.

Відповідач у встановлені договором строки поставлений товар не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму        249 380 грн. 04 коп..

Таким чином, судом першої інстанції правильно стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Неправильно застосувавши норми матеріального права, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо скасування законного і обгрунтованого рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117-11121 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ТОВ “Агора” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2006 року № 34/54 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2006 року скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                І.Б. Шицький

Судді:                                                                            В.П. Барбара

В.С. Гуль

П.Ф. Карпечкін

                                                                                      П.І. Колесник

                  

                                                                                    О.І. Потильчак

                                                                                    Ф.Ф. Черногуз

                                                                                    С.О. Щотка

                                                                                    

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до       п. 5.1 укладеного між сторонами договору від 24 липня 2002 року № 38 покупець повинен робити оплату за кожну поставлену партію товару не пізніше 60 днів з дня її здійснення, а не після того, як буде поставлено весь обсяг товару.