Рішення №418230

Справа № 22-ц-б121/ 2006 року Категорія: трудова

Головуючий 1 інст.-Спірідонов М.О. Доповідач- Швецова Л.А.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 грудня 2006 року

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Борової С.А.

суддів - Швецової Л.А., Яцини В.Б.,

при секретарі - Шевченко О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою директора приватного сільскогосподарського підприємства „Чистоводівське" на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 вересня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства „ Чистоводівське" про стягнення заборгованості з виплати нагороди за вислугу років, середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 26 березня 2000 року він був прийнятий в Приватне сільскогосподарське підприємство „Чистоводівське" на посаду головного агронома. 23 червня 2005 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі наказу НОМЕР_1. На день звільнення відповідач не в повному обсязі зробив остаточний розрахунок, не виплатив заборгованість по виплаті винагороди за вислугу років за 2002, 2003, 2004 роки у сумі 6187 грн. 24 коп., яка передбачена колективним договором підприємства і тому просив стягнути вказану суму з відповідача, також позивач просив стягнути 9900 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. 2500 грн. - суму причиненої моральної шкоди, та 700 грн за надану правову допомогу.

В судовому засіданні позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за час з 25.06.2005 року по 28.09.2006 року у розмірі 14043 грн. 03 коп., в іншій частині позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, не заперечував проти стягнення нарахованої і не виплаченої винагороди за вислугу років у сумі 5915 грн. 45 коп, а також відшкодування витрат на правову допомогу, в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди просив відмовити.

Рішенням Ізюмського міськрайсуду Харківської області від 29 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Постановлено стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства „Чистоводівське"' на користь ОСОБА_1 суму по виплаті винагороди за вислугу років за 2002, 2003, 2004 роки у сумі 5915 грн.45 коп., середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку з 25.06.2005 року по 28.09.2006 року у сумі 14043 грн.03 та 700 гри. за надання правової допомоги, в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В частині стягнення заборгованості за вислугу років рішення підлягає негайному виконанню.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку з 25.06.2005 року по 28.09.2006 року у сумі 14043 грн.03 коп. скасувати вважаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права., в іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

При цьому посилається на те, що судом не правильно була застосована ч. 1 ст. 117 КЗпП України, оскільки на час виникнення правовідносин діяла ч. З ст. 117 КЗпП України, при застосуванні якої необхідно було враховувати розмір заробітної платі, яку отримував позивач після звільнення з підприємства відповідача.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Судовим розглядом встановлено, що позивач працював у відповідача, звільнився за власним бажанням 23.06.2005 р. При звільненні відповідач не провів з ним остаточний розрахунок: не виплатив нараховану винагороду за вислугу років за 2002, 2003 та 2004 роки у розмірі 5915,45 грн. Середньомісячний заробіток позивача на час звільнення складав 929,19 грн.

Задовольняючи позов щодо стягнення винагороди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем порушене право позивача на отримання зазначеної винагороди за вислугу років, яка передбачена колективним договором працівників ПСИ «Чистоводівське», входить до складу заробітної плати працівника, підтверджується наявними у справі документами, та не сплачена позивачу з вини відповідача, внаслідок чого позивач має право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Задовольняючи позов щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, районний суд при обчисленні суми стягнення врахував весь час, на протязі якого не проводився повний розрахунок: з дати звільнення до дня ухвалення рішення суду.

Проте в цій частині рішення районного суду свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, що згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.  116 цього Кодексу, за відсутності спору   про   їх   розмір   підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки наведена норма закону пов'язує час набуття права на стягнення середнього заробітку з днем фактичного розрахунку, а в даному випадку на момент звернення з позовом фактичний розрахунок з позивачем не було проведено, то суд першої інстанції правильно застосував ст. 117 КЗпП України в редакції на час встановлення такого права, яка згідно Закону України від 05 січня 2006 року не передбачає врахування в розмірі відшкодування за затримку остаточного розрахунку суми заробітної плати, отриманої за новим місцем роботи. У даному випадку застосовується закон, чинний на час стягнення середнього заробітку за період, який визначається після пред'явлення позову.

Однак, оскільки ст. 233 КЗпП України надає працівникові тримісячний строк для звернення з заявою про вирішення такого трудового спору безпосередньо до районного суду і цей строк відповідно до висновків, які містяться у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», є матеріальним, - то порушене право ОСОБА_1 на отримання зазначеного у ст. 117 КЗпП України відшкодування підлягає захисту в межах тримісячного строку.

Виходячи з наведеного правового обґрунтування, належний до сплати позивачу відповідачем розмір відшкодування за затримку остаточного розрахунку складає: 929,19 грн. х 3 міс. = 2787,57 грн.

З цих же підстав в іншій частині позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, тому апеляційну скаргу також необхідно задовольнити частково.

Посилання представника позивача на те, що КЗпП України передбачає стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а оскільки такий розрахунок ще не проведений, то районний суд ухвалив правильне рішення, є безпідставним. Так, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є не стягненням зарплати, право на яке згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України яким-небудь строком не обмежується, а - одноразовою санкцією. Оскільки у даному випадку розглядався спір про застосування одноразової санкції за несвоєчасне проведення розрахунку, то до цих правовідносин застосовуються правила ч. 1 ст. 233 КЗпП України, проте позивач звернулася до суду з цими вимогами лише через три роки. Стаття 238 КЗпП України, яка передбачає можливість судом винести рішення про виплату робітнику відповідної суми без обмеження яким-небудь строком не виключає необхідності застосування ч. 1 ст. 233 цього ж Кодексу, оскільки право винести таке рішення при розгляді трудового спору надається у разі дотримання строків звернення до суду з заявою про розгляд трудового спору.

Крім того, відповідно до ст.ст. 81, 88 ЦПК України покладається на відповідача оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення у справі, які згідно постанови КМУ від 21.12.2005р. № 1258, складають 30 грн. та відповідно до Наказу ДСА України від 03.08.2006р. № 78 перераховуються на спеціальні реєстраційні рахунки апеляційних загальних судів.

В іншій частині рішення суду не оскаржується і залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. З ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 316, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу директора ПСП «Чистоводівське» задовольнити частково.

Рішення Ьюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 вересня 2006 року змінити.

Стягнути з ПСП «Чистоводівське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 2787,57 гри.

В іншій частині (стягнення винагороди та правової допомоги, відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди) рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ПСП «Чистоводівське» 30 грн. витрати на інформаційно-техничне забезпечення розгляду справи на р/рахунок 37311006000174, МФО 851011 в банку УДК в Харківській області (отримувач- апеляційний суд Харківської області).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя:

Судді колегії: