Рішення №422903

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

06 лютого 2007 р.

№ 28/397-06


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді          Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області”

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від

19.10.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 28.11.2006р.

у справі № 28/397-06

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргус”

до            1) Товариства з обмеженою відповідальністю

“Дніпрометалургзабезпечення”;

                     2) Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку

(закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське

відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської

області”

про                      визнання недійсним іпотечного договору та змін до нього,

за участю представників сторін:

від позивача: Бунякін В.Л. (копія довіреності у справі),

від відповідача 1: не з’явився,

від відповідача 2: Андреєва Л.Г., Бурік О.С. (копії довіреностей у справі),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аргус” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення” та Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області” і просило суд визнати недійсним укладений між відповідачами іпотечний договір від 28.07.2005р. із змінами до нього, встановленими договором від 05.10.2005р.

Позовна заява мотивована тим, що в спірному іпотечному договорі відсутні суттєві умови такого договору, а саме, не вказано, що відповідач 1 поручається перед кредитором (відповідачем 2) своїм нерухомим майном за виконання зобов’язань позивача по кредитному договору та передає його для забезпечення цього зобов’язання; у договорі не передбачено право відповідача 2 звертати стягнення на майно відповідача 1 у разі невиконання позивачем зобов’язань по кредитному договору. Таким чином, відповідач 1, фактично, не є майновим поручителем позивача у розумінні Закону України “Про іпотеку”. На думку позивача спірний договір не передбачає виникнення правових відносин, що регулюються цим Законом, тобто не є договором іпотеки в правовому сенсі, а тому є нікчемним. Окрім того, позивач посилається на те, що відповідачі, уклавши іпотечний договір, порушили право боржника (позивача) за основним зобов’язанням, за якого поручається третя особа (відповідач 1), брати участь в іпотечному договорі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006р. (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2006р. (головуючий, суддя Ясир Л.О., судді Герасименко І.М., Голяшкін О.В.), позов задоволено повністю: визнано недійсним іпотечний договір від 28.07.2005р. із змінами до нього, встановленими договором від 05.10.2005р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення” та Закритим акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (Промінвестбанк”).

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що свобода договору полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від їх укладення, визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості, тобто реалізувати своє волевиявлення, яке має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Оскільки іпотечний договір безпосередньо зачіпає інтереси позивача, стосується його обов’язків щодо іпотекодавця, то такий договір, з огляду на положення ст.ст.203, 626, 627 ЦК України, мав бути укладений з врахуванням волевиявлення позивача.

Враховуючи, що згідно частини 2 ст.11 Закону України “Про іпотеку” майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням, а умови договору іпотеки від 28.07.2005р. не були узгоджені з позивачем, то суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що позивача було позбавлено право виявляти свою волю щодо вибору контрагента.

За таких обставин, та з огляду на вимоги п.3 ст.203, ст.215 ЦК України, суди двох інстанцій дійшли висновку про недійсність спірного договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач 2 - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області” звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, ненаданням судами належної правової оцінки спірному іпотечному договору, нездійсненням аналізу чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Висновок судів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки його зміст і форма повністю відповідають вимогам чинного законодавства; сторонами за іпотечним договором додержані всі вимоги закону, які необхідні для чинності договору, тобто іпотечний договір є укладеним відповідно до т.638 ЦК України. Законом України “Про іпотеку” не передбачена згода боржника на укладання кредитором іпотечного договору з майновим поручителем. Відповідно до ст.516 ЦК України зміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення” (відповідач 1) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області” укладено іпотечний договір від 28.07.2005р., відповідно до якого відповідач 1 поручився перед відповідачем 2 своїм нерухомим майном за виконання позивачем (ТОВ “Аргус”) його майнових зобов’язань перед відповідачем 2 за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 07.10.2004р. №117/2.

Предметом іпотеки є нежитлова будівля та будівля трубоволочильного цеху, вартість яких сторони договору оцінили в 11 000 000,0 грн.

Іпотечний договір нотаріально посвідчений 28.07.2005р. за номером 3253.

05.10.2005р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір про внесення змін до вказаного іпотечного договору, згідно якого відповідач 1 є майновим поручителем позивача. Відповідно до п.5.3.1. вказаного договору, у разі невиконання позивачем будь-яких зобов’язань за кредитним договором, іпотекодержатель обере як один із наступних можливих способів звернення стягнення на майно: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки за рахунок виконання зобов’язань за кредитним договором, продаж предмета іпотеки.

Дійсність вищевказаного договору, з врахуванням договору від 05.10.2005р. про внесення змін, є предметом розгляду у даній справі.

Визнаючи спірний договорів іпотеки недійсним, суди двох інстанцій виходили з того, що згода боржника за основним зобов’язанням (позивача) на укладення цього договору відсутня, що на їх думку, суперечить принципам свободи договору.

Проте, такий висновком судів є помилковим, з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, господарський суд повинен був встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст.548 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 3.9 укладеного між позивачем та відповідачем 2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №117/2 від 07.10.2004р., на забезпечення виконання якого відповідач 1 та відповідач 2 уклали спірний іпотечний договір, визначено, що забезпечення кредиту передбачено відповідними договорами застави.

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, порукою.

В силу ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Закон України “Про іпотеку” є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна –іпотеки.

Статтею ст.3 Закону України “Про іпотеку” визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно ст.1 названого Закону майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи –боржника.

Статтею 11 Закону передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням.

Статтею 18 Закону України “Про іпотеку” у редакції від 05.06.2003р., що діяла на момент укладення іпотечного договору, передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Істотні умови іпотечного договору визначені названою статтею, якою передбачено, що істотною умовою договору іпотеки для іпотекодавця та іпотекодержателя (резидентів) –юридичних осіб, є відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на випуск заставної або її відсутність.

У спірному іпотечному договорі зазначені всі істотні умови договору іпотеки, що передбачені чинним законодавством України.

Стаття 18 названого Закону імперативно передбачає перелік істотних умов, які повинен містити іпотечний договір, і відповідно до частини другої, у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних у частині першій ст.18 Закону істотних умов, він вважається неукладеним. Всі положення названої статті спірний іпотечний договір містить.

В силу ч.2 ст.11 Закону у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням. Аналогічні положення містяться у ст.556 ЦК України, відповідно до пункту 2 якої, до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов’язанні допускається без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання, в яких зміна кредитора не допускається, визначені статтею 515 ЦК України, якою передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров’я або смертю.

Оскільки кредитний договір про відкриття кредитної лінії №117/2 від 07.10.2004р., укладений між позивачем та відповідачем 2, не містить умови про недопустимість заміни кредитора без згоди боржника в зобов’язанні, що виникає на підставі цього договору, і положення Закону України “Про іпотеку” та Цивільного кодексу України також не передбачають обов’язкової згоди боржника на заміну кредитора в основному зобов’язанні, то висновки судів двох інстанцій про необхідність згоди позивача на укладення між відповідачем 1 та відповідачем 2 іпотечного договору, є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у місцевого і апеляційного господарських судів не було правових підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами іпотечного договору від 28.07.2005р. із змінами до нього, встановленими договором від 05.10.2005р.

Враховуючи викладене, судові акти у цій справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У випадку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006р. в частині стягнення судових витрат, що скасовується, відповідачі не позбавлені права у порядку, передбаченому ст.122 ГПК України, звернутися з заявою про поворот виконання судового акта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:


1. Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2006р. у справі №28/397-06 скасувати.

3. У позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргус” на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії “Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області” 85,0 грн. витрат, понесених у зв’язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг державним митом.

5. Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання п.4 резолютивної частини постанови.


Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко


Суддя                                                                                І.М.Васищак


Суддя                                                                                В.М.Палій