Рішення №429846

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Коновалова В.М.,

суддів за участю прокурора

Скотаря А.М., Кузьменко О.Т., Опанасюка О.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві  15 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на потановлене судове рішення щодо засудженого ОСОБА_1

в с т а н о в и л а:

            Вироком Свердловського міського суду Луганської області від 7 листопада 2005 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого:

1). 13.07.2001 р. ( із змінами, внесеними ухвалою апеляційної інстанції) по ч.1 ст.296 КК України на 4 місяця арешту;

2). 27.02.2003 р. за ч.2 ст.125, ч.2 ст.185, 70 КК України на 1 рік 17 днів позбавлення волі;

3). 23.12.2003 р. за ч.1 ст.121, 69 КК України на 3 роки позбавлення волі, 4.08.2005 р. згідно з постановою від 27.07.2005 р. звільненого умовно-достроково на 10 місяців 21 день,

засуджено за ч.2 ст.289 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст.71 КК України частково приєднано 6 місяців невідбутого покарання за попереднім вироком і остаточно призначено на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

            В апеляційному порядку справа не розглядалась.

            За наведених у вироку обставин ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 25 серпня 2005 року об 16 год., знаходячись в стані алкогольного сп”яніння, з корисливих спонукань і з метою заволодіння транспортним засобом, проник на подвір”я будинку АДРЕСА_1, звідки викатив мотоцикл “Восход-3М”  вартістю 750,92 грн., яким розпорядився на власний розсуд, спричинивши таким чином потерпілому ОСОБА_2  матеріальну шкоду на зазначену суму.

            У касаційному поданні прокурор не оспорюючи доведеність вини і правильність кваліфікації дій засудженого зазначає, що суд вийшов за межі пред”явленого ОСОБА_1 обвинувачення зазначивши у вироку, що злочин останнім вчинений з проникненням на подвір”я, що є самостійною кваліфікуючою ознакою ч.2 ст.289 КК України. Крім цього, висновок суду що засуджений проник на подвір”я потерпілого з корисливих спонукань і з метою заволодіння транспортним засобом суперечить висновку суду про відсутність в діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки проникнення у сховище. Суд не вказав в редакції якого року застосована ст.289 КК України, так як на момент постановлення вироку дана стаття в редакції Закону України № 2903-ІУ від 22.09.2005 року передбачає не лише більш м”яке покарання, але й можливість застосування конфіскації майна.

За змістом подання у зв”язку із неправильним застосуванням кримінального закону, порушень вимог кримінально-процесуального закону та м”якістю призначеного покарання, прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1у вчиненні зазначених дій у касаційному поданні прокурора не оспорюється, як не оспорюється і правильність кваліфікації дій засудженого.

Доводи у касаційному поданні про те, що суд у вироку не зазначив в редакції якого року застосована ст.289 КК України, оскільки на момент постановлення вироку дана стаття в редакції Закону № 2903-1V (2003-15) від 22.09.2005 року передбачає вже не тільки більш м”яке покарання, але й можливість застосування конфіскації майна, безпідставні, так як злочин ОСОБА_1 був вчинений у серпні 2005 року до внесення зазначених змін.

Що стосується інших наведених у касаційному поданні доводів, а саме, що суд вийшов за межі пред”явленого ОСОБА_1обвинувачення, колегія суддів теж визнає їх необгрунтованими, оскільки вимоги ст.275 КК України не порушено.

Разом з тим, як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, не працює, вчинив тяжкий злочин через три тижні після умовно-дострокового звільнення, а тому з урахуванням ще й обтяжуючих його вину обставин як рецидив злочинів і вчинення злочину в стані алкогольного сп”яніння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання надто м”яким.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.69 КК України за наявності лише декількох обставин, що пом”якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахування особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Але, призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, суд послався на пом”якшуючи його вину обставини як щире каяття, визнання вини та позитивну побутову характеристику, хоча відповідно до ч.1 ст.66 КК України останні дві обставини не є пом”якшуючими.

На підставі наведеного вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню у зв”язку із неправильним застосуванням судом кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м”якості, а справа - направленню на новий судовий розгляд для постановлення рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора Луганської області  задовольнити частково.

Вирок Свердловського міського суду Луганської області від 7 листопада 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Судді:

Коновалов В.М.                          Скотарь А.М.                            Кузьменко О.Т.