Рішення №435052

Справа 22- 9737        Суддя 1-ї ін.- Агеев О. В.

Категорія - 32                                          Доповідач - Шабанова В.О.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області у складі

Головуючої - Шабанової В.О.

Суддів - Лісового О.О., Рєзникової Л.В.

При секретарі- Кошмак Т.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

На рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 06.09.2006 р.

За позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,-

Треті особи Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційна контора № 8 Пролетарського району м. Донецька (надалі КП ЖЕК № 8); Пролетарський районний відділ Донецького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області (надалі ВДІРФО Пролетарського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області).

ВСТАНОВИВ:

12. 07.2006 р. позивачі звернулись в суд з даним позовом.

Зазначали, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1.

Відповідач є колишнім чоловіком ОСОБА_2. Він не є співвласником даної квартири.

В 1998 р. ОСОБА_4 прибув з Естонії, отримав вид на проживання і був зареєстрований у вказаній квартирі, як член сім"ї ОСОБА_2.

29.10.2004 p., згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано.

У спірній квартирі відповідач не проживає з березня 2002 р. без поважних причин.

Позивачі просили визнати його таким, що втратив право на проживання, у зв"язку з відсутністю в жилому приміщенні більше 6-ти місяців, без поважних причин.

Відповідач позов не визнав. Зазначав, що не проживає в спірній квартирі через неможливість сумісного проживання, неприязні стосунки, які склались між ним та колишньою дружиною, іншими членами сім"ї. Другого житла не має. Мешкає в приюті.

Представник Третьої особи КП ЖЕК № 8 вважав, Що в задоволенні позову слід відмовити. Зазначав, що між позивачами та відповідачем склалися неприязні стосунки, які перешкоджають сумісному користуванню жилим приміщенням.

Представник Третьої особи ВДІРФО Пролетарського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області просив розглянути справу у його відсутності.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 06.09.2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про скасування судового рішення та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Апелянти посилаються на те, що суд необгрунтовано брав до уваги лише докази, які свідчать на користь відповідача. Не заперечували проти того, що між позивачами та відповідачем склались неприязні відносини.

Суд неправильно застосував норми матеріального законодавства.

Заслухавши доповідача, позивачів, відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню часткою, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

З обставин справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітньому ОСОБА_5, в рівних долях- по 1/4 частині.

В даній квартирі зареєстрований з 1998 р. відповідач ОСОБА_4- чоловік ОСОБА_2, як член сім"ї власника квартири.

29.10.2004 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюб розірвано.

З березня 2002 року відповідач в квартирі не проживає.

Вказані вище обставини підтверджуються поясненнями сторін по справі, свідоцтвом про право власності на квартиру, довідками житлових органів про склад сім"ї, свідоцтвом про розірвання шлюбу.( а.с.5-11).

Разом з тим, вирішуючи питання, щодо поважності причин відсутності відповідача на спірній житловій площі, суд керувався ст. 71 ЖК України.

Проте дана норма права регулює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в будинках державного та громадського житлового фонда і не поширюється на правовідносини, що виникли із права власності.

Оскільки спірна квартира належить позивачам на праві власності, а відповідач є колишнім членом сім"ї власника, суд при розгляді справи, мав керуватися відповідними нормами Житлового кодексу України та Цивільного кодексу України, які регулюють користування жилим приміщенням, яке належить особі на праві власності.

Неправильне застосування судом норм матеріального права при розгляді справи, є , відповідно до п.4 ч.І та ч.2 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по справі.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, введеного в дію з 01.01.2004 р. - щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов"язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З обставин справи вбачається, що у відповідача ОСОБА_4 право на користування жилим приміщенням виникло з моменту реєстрації у 1998 р. і існує до моменту розгляду справи в суді.

Відповідач не проживає в квартирі з березня 2002 р. З питанням про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням позивачі звернулись у липні 2006 року.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що положення ЦК України 2004 р. застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли по справі.

Відповідно до ст. 156 ЖК та ч.І ст. 405 ЦК члени сім"ї власника житла, які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, відповідно до закону.

Припинення сімейних відносин з власником не позбавляє їх права користування жилим приміщенням.

Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.

Поважність причин відсутності члена сім'ї власника встановлюються за аналогією зі ст. 71 ЖК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 в суді першої та апеляційної інстанцій посилався на те, що між ним та позивачами по справі склались неприязні відносини, які перешкоджають проживати в одному жилому приміщенні.

Зокрема, між ними постійно відбуваються сварки, пов"язані з користуванням, оплатою жилого приміщення.

Позивач ОСОБА_1, в процесії однієї із сварок, намагався його побити.

У 2002 році позивачі вигнали його з квартири.

Іншого житла не має.

Проживав в гаражі, на квартирі. На даний час мешкає в приюті для бездомних.

У спірній квартирі залишились його особисті речі, та майно, яке нажите в період шлюбу, в тому числі, меблі. Під час проживання в квартирі, ним був зроблений ремонт: змінені вікна на пластикові стеклопакети, труби, шпалери.

В попередні роки (2003-2004) він намагався повернутися в квартиру, але відносини не складались.

Позивачі перешкоджають користуватися жилим приміщенням- закривають металеві двері на і не дають йому ключі.

Позивачка ОСОБА_2, даючи пояснення в суді першої та апеляційної інстанції, визнала той факт, що з кінця 2002 року дійсно стали закривати металеві двері в квартирі, ключів відповідачу не давали, з метою недопущення його проникнення в квартиру.

ОСОБА_2 підтвердила, що між відповідачем та іншими членами сім'ї склались неприязні відносини. Відповідач неодноразово, під час сварок, бив її. На підтвердження цього факту позивачка надала судові медичні висновки про нанесення їй тілесних пошкоджень.

Не заперечувала проти того факту, що відповідач зробив ремонт в квартирі, поміняв вікна, труби, шпалери, а також проти того, що в квартирі є його особисті речі та меблі, які нажиті ними під час шлюбу.

Аналогічні пояснення надані в суді першої та апеляційної інстанції позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_3.

Опитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що відповідач приходив до дому, але не міг потрапити в квартиру, що він деякий час мешкав в гаражі. ( а.с.35,37).

На підтвердження позову позивачами наданий акт від 26.06.2006 р. про непроживання відповідача в квартирі з березня 2002 р. та відсутність його речей ( а.с.8).

Проте свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які підписали вказаний акт, в суді першої інстанції пояснили, що про відсутність речей відповідача в квартирі, їм відомо зі слів позивачки ОСОБА_2.

Тому даний акт не' можна вважати переконливим доказом на підтвердження позову.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 не проживав у спірній квартирі більш визначеного законом строку з поважних причин. В тому числі, не проживав в ній з поважних причин протягом останнього року, перед зверненням в суд позивачів з даним позовом,. У зв"язку з цим підстав для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням у зв"язку з не проживанням в ньому більш встановленого законом строку без поважних причин, немає. Тому заявлений позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 307,309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 06.09.2006 р. скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування жилою площею.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.