Рішення №437100

Справа № 22-Ц-73 2007 р.                                        Головуючий у 1 -й інстанції - Рунов Г.Ю.

Категорія 21                                                              Суддя-доповідач - Данильченко Л.О.

УХВАЛА

іменем України

2007 року січня 16 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого                 Смирнової Т.В.

суддів                            Ільченко О.Ю.

Данильченко Л.О. з участю секретаря судового засідання       Пархоменко А.П.

та осіб, які приймають участь у справі: ОСОБА_1, представник управління праці та соціального захисту населення Сумської облдержадміністрації -Глущенко Р.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 листопада 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування Російської Федерації, 3-я особа - Управління праці і соціального захисту населення Сумської області про відшкодування шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Сумської області Данильченко Л.О., пояснення ОСОБА_1, підтримавшого доводи апеляційної скарги, думку представника 3-ї особи, яка покладалась на розсуд суду апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів, -

Встановила:

15.03.05 р. до Ковпаківського районного суду м.Суми звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фонду соціального страхування Російської Федерації, 3-я особа - Управління праці і соціального захисту населення Сумської області про відшкодування шкоди.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 листопада 2006 р.  провадження  в даній  справі  за позовом  ОСОБА_1  про стягнення шкоди у вигляді вартості автомобіля, витрат на поточний і капітальний ремонт автомобіля, витрат на оплату паливно-мастильних матеріалів для автомобіля - закрито.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду і справу надіслати на новий розгляд. Апелянт вважає, що при вирішенні його позову суд 1-ї інстанції не повинен був приймати до уваги рішення суду РФ від 17.10.02 р. (рішення Мещанського міжмуніципального суду ЦАО м.Москви), оскільки відсутня ухвала суду про визнання його в Україні.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з слідуючого.

При розгляді справи судом 1-ї інстанції було встановлено, що позивач в 1954 р. був зарахований курсантом штурманського відділення Біломорської морехідної школи. 17.05.56 р. він був направлений на риболовний траулер для проходження виробничої практики. Виконуючи службові обов'язки позивач отримав виробничу травму, лікувався в лікарні і за висновком Приморо-Ахтарської ЛТЕК в 1956 р. він був визнаний інвалідом 2 групи, переїхав на проживання в м.Суми.

За висновком МСЕК НОМЕР_1 позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково в зв'язку з виробничою травмою, а раніше, в 1958 р. по життєво встановлена 3 група інвалідності. Позивач звертався з позовом про відшкодування шкоди по трудовому каліцтву і за рішенням Біломорського суду республіки Карелії від 3.08.00 р. на його користь стягнуто було 19.732 рублі 72 коп. з ВАТ "Карелрибфлот", а також з Регіонального відділення Фонду соцстрахування РФ по РК -4.177 руб. 38 коп., а з 1.08.2000 р. виплачувати суд зобов'язав щомісячні страхові виплати позивачу по 871 руб.20 коп. Суд в резолютивній частині рішення зазначив, що в разі підвищення мінімального розміру оплати праці, в централізованому порядку розмір щомісячної страхової виплати підвищити пропорційно підвищенню мінімального розміру оплати праці.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що 6.01.76 р. позивач, проживаючи в м.Суми, був обстежений органами МСЕК і даний висновок про право його на забезпечення спецавтотранспортом. Як вбачається з листа (а.с. 13) Головного управління праці та соціального захисту населення Сумської облдержадміністрації від 15.04.05 р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні з 11.11.04 р. по безкоштовному обміну спецавтотранспорту після оплати його вартості Фондом соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, відповідно до п.6 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою КМ України № 999 від 8.09.97 р. За період з 6.01.76 p., з одержанням висновку обласної МСЕК на право забезпечення спецавтотранспортом, позивач тричі (26.03.76 p., 17.03.84 p., 11.11.94 p.) забезпечувався транспортними засобами. Згідно діючого законодавства ОСОБА_1 за обміном може бути забезпечений лише автомобілем марки "Таврія".

Судом 1-ї інстанції також встановлено, що рішенням від 17.10.02 р. Мещанського міжмуніципального суду ЦАО м.Москви РФ відмовлено ОСОБА_1 в позові до Фонду соцстрахування РФ про стягнення вартості автомобіля з ручним управлінням, витрат додаткових на поточний, капітальний ремонт автомобіля, стягнення витрат на ГСМ. Дане рішення залишено без зміни ухвалою судової колегії Московського міського суду від 2.04.03 р.

Ухвалою судді Московського міськсуду від 8.01.04 р. в витребуванні вищезазначеної цивільної справи було відмовлено (для перевірки в порядку нагляду).

Ухвалою судді Верховного Суду РФ від 8.06.04 р. скарга позивача в порядку нагляду на вищезазначені рішення та ухвалу повернута без розгляду по суті.

Звертаючись 15.03.05 р. до Ковпаківського районного суду м.Суми (Україна) з даним позовом позивач просив суд зобов'язати Фонд соцстрахування Російської Федерації перерахувати вартість автомобіля з ручним управлінням двома руками на розрахунковий рахунок управління праці і соціального страхування населення Сумської області для забезпечення його цим автомобілем. Також просив стягнути з Фонду соцстрахування РФ на його користь додаткові витрати на поточний і капітальний ремонт автомобіля, а також стягнути витрати по ГСМ для автомобіля "Таврія" ЗАЗ-11028 з ручним керуванням за 2000-2004 роки в розмірі 4-х розмірів мінімальної пенсії за віком, яка встановлена в РФ і стягувати її в подальшому рівними частками поквартально.

Вирішуючи спір суд 1-ї інстанції обґрунтовано виходив з того, що з ратифікованих Україною "Конвенції про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам", а також "Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, причиненої працівникам пошкодженням здоров'я, професійним захворюванням або іншим пошкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків" від 9.09.94 p. вбачається, що обов'язок по відшкодуванню шкоди встановлюється у відповідності до законодавства домовляющої сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимог по відшкодуванню шкоди. Відшкодування шкоди здійснюється згідно з національним законодавством держави, роботодавець якої відповідає за її завдання.

За таких обставин суд 1-ї інстанції обгрунтовано дійшов до висновку про те, що він, в даному випадку, не є компетентним судом по розгляду даної справи.

На підставі зазначеного і керуючись ст.ст.307, 312, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 листопада 2006 р. залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України в 2-х місячний термін з дня проголошення.