Рішення №456909

                                                                                     

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ


                                                                           

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

6 березня 2007 року                              м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

                                                     

Головуючого:                              Шицького І. Б.,                  

Суддів:                                             Барбари В. П.,  Гуля В. С., 

Карпечкіна П. Ф., Колесника П. І.,    Новікової Т. О., Потильчака О. І.,                                     Черногуза Ф. Ф.,  Щотки С. О.,     

                                                                                                                                                             

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційною скаргою закритого акціонерного товариства “Санаторій “Золотий пляж” на постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 року у справі                       № 2-20/4663.1-2006 за позовом фірми “Виробничо-комерційна організація “Крим” до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Яліта”, третя особа - закрите акціонерне товариство “Санаторій “Золотий пляж”, про визнання договору дійсним та визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

У травні 2005 року фірма “Виробничо-комерційна організація “Крим” (далі - Фірма) звернулася у господарський суд АР Крим із позовом до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Яліта” (далі - Товариство) про визнання дійсним договору позики від 15 травня 2003 року № 14/ФП та визнання за позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва – “комунальну їдальню”, що розташований за адресою: м. Ялта, сел. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе, 2-Б.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Фірмою та Товариством був укладений договір позики від 15 травня 2003 року № 14/ФП (далі - Договір № 14/ФП), згідно з умовами якого позивач надав відповідачу безвідсоткову поворотну допомогу (позику) у розмірі 50 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути позику у строк, визначений договором - після 15 червня 2003 року. Виконання зобов'язання щодо повернення позики відповідач забезпечив заставою предметом якої є об'єкт незавершеного будівництва – “комунальна їдальня”, що знаходиться на території закритого акціонерного товариства “Санаторій “Золотий пляж” (далі - Санаторій) та належить Товариству (розділ 8 Договору № 14/ФП). Оскільки Товариство не виконало зобов'язання за Договором           № 14/ФП, Фірма просила визнати за нею право власності на заставлене майно. Водночас, позивач просив визнати Договір № 14/ФП дійсним.

Рішенням господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року у позові відмовлено. Рішення обґрунтоване посиланням на те, що спірне майно перебуває у власності Санаторію, а відтак, Товариство, не будучи його власником, не мало права передавати це майно в заставу за Договором № 14/ФП. Факт належності майна на праві власності Санаторію встановлений в рішенні Ялтинського міського суду від 10 січня 2005 року та ухвалі апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2005 року у справі     №2-92/05 за позовом закритого акціонерного товариства “Санаторій “Золотий пляж” до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Яліта”, фірми “Виробничо-комерційна організація “Крим”, Чухніної Світлани Вікторівни, треті особи - виконавчий комітет Лівадійської селищної ради, комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" про визнання угод недійсними. В силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Водночас, з урахуванням приписів ст.4 Закону України “Про власність”, ст.ст.4, 13 Закону України “Про заставу” господарський суд дійшов висновку про недійсність розділу 8 Договору № 14/ФП та, пославшись на ст.ст.215 - 217, 220 Цивільного кодексу України, зазначив про його нікчемність.

Постановою      Севастопольського      апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року рішення господарського суду АР Крим від        25 квітня 2006 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня   2006 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року та рішення господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

8 лютого 2007 року Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства “Санаторій “Золотий пляж” у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 року. В обґрунтування скарги зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотивуючи постанову про скасування судових рішень у справі, Вищий господарський суд України послався на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами приписів Цивільного кодексу України до оцінки розділу 8 Договору № 14/ФП, оскільки останній укладений 15 травня 2003 року, тобто, до набрання чинності Цивільним кодексом України. Інших доводів незаконності судових рішень у постанові касаційної інстанції не наведено.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Водночас, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 (зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 року за № 4, від 25 грудня 1992 року за № 13 та від           25 травня 1998 року за № 15) “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Вказавши на помилкове застосування норм матеріального права, Вищий господарський суд України не спростував висновки місцевого та апеляційного господарських судів, які повно з’ясували обставини справи, з урахуванням приписів ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України правомірно взяли до уваги встановлений в рішенні Ялтинського міського суду від 10 січня 2005 року та ухвалі апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2005 року у справі №2-92/05 факт належності спірного майна на праві власності Санаторію, а не Товариству. Відтак, оцінивши зміст розділу 8 Договору №14/ФП, посиланням на який обґрунтовані вимоги позивача щодо визнання права власності на майно, з огляду на приписи ст.4 Закону України "Про власність", ст.ст.4, 13 Закону України “Про заставу” господарські суди правильно вказали на його недійсність та відмовили в задоволенні позову.

Водночас, помилкове посилання в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду на норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року не вплинуло на законність вказаних судових рішень.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду АР Крим від 25 квітня 2006 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня          2006 року - залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України Судова палата у господарських справах Верховного Суду Україні не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті 11118 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 11117-11120Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

постановила:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 року скасувати, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі                                        № 2-20/4663.1-2006 залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                              І. Б. Шицький

Судді                                                          В. П. Барбара

                                                                             В. С. Гуль

                                                                             П. Ф. Карпечкін

                                                                             П. І. Колесник

            

                                                                             Т. О. Новікова

                                                                                    О. І. Потильчак

                                                                             Ф. Ф. Черногуз

                                                                             С. О. Щотка