Рішення №457981

апеляційний суд одеської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2007 року                                                                                           м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Левенця Б.Б.

суддів             - Кварталової A.M., Плавич Н.Д.

при секретарі Кодінцевій С.В. за участі позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Оцебрик М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Морський торговельний порт "Южний"(далі - ДП „Южний") про поновлення на роботі, оплату часу вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до ДП „Южний" із позовом в якому зазначила, що працювала у відповідача з 01.04.1993р. машиністом мийних машин у їдальні, коли 02 лютого 2006 року була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України, яке вважає незаконним, оскільки у дні, коли за висновком відповідача вона без поважних причин не стала до роботи і скоїла прогул, позивачка хворіла. Попросила поновити її на роботі з якої була звільнена, стягнути 9200 грн. заробітної платні за час вимушеного прогулу по час постановления судового рішення і грошову компенсацію спричиненої моральної шкоди в сумі 15 000 грн.(а.с.2-3,14-15)

Відповідач заперечуючи позовні вимоги зазначив, що наказом НОМЕР_1 позивачка із дотриманням процедури звільнення була звільнена з роботи за прогули без поважних причин, а саме 23 і 24 січня 2006 року позивачка була відсутня на роботі, пропустила строк позовної давності на звернення до суду, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.(а.с. 66-68)

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати і постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, (а.с. 70-87)

В судовому засіданні позивачка підтримала доводи скарги, представник відповідача проти скарги заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за наступних підстав.

Визнавши законними дії відповідача щодо звільнення позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка припустилась порушення трудової дисципліни (прогулу), не стала до роботи 23 і 24 січня 2006 року і не надала лікарняного на підтвердження хвороби.

З таким висновком колегія суддів не погоджується оскільки він є помилковим і зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Справа №22ц-513/07                                                                                Категорія ЦП: 40

Головуючий у першій інстанції Вовченко О.А. Доповідач Левенець Б.Б.

2

Відповідно  до  п.   4   ст.   40  КЗпП адміністрація    може    розірвати    трудовий

договір з працівником у разі вчинення ним прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України суд має вирішувати питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому, на думку колегії суддів, відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватись не лише лікарняним листком, а і довідкою медичної установи, показаннями свідків, іншими доказами по справі. Самовільна відсутність на робочому місці працівника, який не залишив місцезнаходження підприємства, установи, організації, може бути підставою для застосування не звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а іншого дисциплінарного стягнення.

Згідно до вимог ст. 149 КЗпП України, при обранні виду стягнення, серед яких звільнення з роботи є найсуворішим, власник повинен враховувати не тільки ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а і обставини за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Проте, цих вимог законодавства відповідач не дотримав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що до 21 січня 2006 року позивачка перебувала на лікарняному, 21 і 22 січня 2006 року припадали на вихідні, а 23 і 24 січня 2006 року позивачка вийшла на роботу проте до робочого місця не стала, посилаючись на погане самопочуття і звернулася до лікаря підприємства-відповідача.(а.с. 8)

Як видно із довідки лікаря від 25.01.06р., 23 і 24 січня 2006 року позивачка перебувала на обстеженні у медико-санітарній частині підприємства-відповідача, де був зроблений висновок про її хворобу(а.с. 7)

На пропозицію колегії суддів, відповідач не надав суду доказів притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, на підставі чого колегія суддів приходить до висновку, що позивачка сумлінно виконувала трудові обов'язки.(а.с. 109-119).

У протоколі засідання адміністрації і цехкому відповідача від 25.01.06р. зазначено, що, даючи подання адміністрації і профкому відповідача на звільнення позивачки з роботи, посадові особи відповідача зазначали, що позивачка часто хворіє, через це і збільшення завантаженості роботою не виконує обов'язки, внаслідок чого виникають конфлікти. З таким висновком погодився і профспілковий комітет надавши згоду на звільнення позивачки за прогули(а.с. 26, 57-58)

На думку колегії суддів, хвороба працівника, у випадку наявності медичних висновків щодо неможливості продовження виконання позивачкою роботи, є підставою для вирішення питання про переведення працівника на роботу з меншим навантаженням.

Колегія суддів апеляційного суду роз'яснила позивачці право заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, дослідила причини його пропуску і вважає, що такий не може бути поновлений за відсутності доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску. Такий висновок обгрунтовано наступним:

За витягом із журналу, позивачка отримала трудову книжку із записом про звільнення 02 лютого 2006 року(а.с.46). За твердженням позивачки в судовому засіданні, вона саме в цей день була ознайомлена із наказом про звільнення, отримала повний розрахунок від відповідача і з цього приводу претензій до останнього не має.

За штемпелем суду на позовній заяві, позивачка звернулась із позовною заявою про незаконне звільнення 07 липня 2006 року(а.с. 14), клопотань про поновлення пропущеного строку не заявляла.

Незаконне звільнення протягом лютого - березня 2006 року позивачка оскаржувала до комісії по трудовим спорам підприємства, як видно із довідки з 16.04.06р. по 16.05.06р. проходила курс амбулаторного лікування(а.с. 78-84), проте вказані обставини не перешкоджали позивачці звернутись до суду із вказаним позовом.

Доказів поважності причин незвернення до суду протягом березня-квітня і травня-липня 2006 року, позивачка до суду не надала, не встановлено таких і в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про

3

порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення

копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, а передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Враховуючи вищевказані вимоги законодавства і обставини справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено саме з причин пропуску нею встановленого законом процесуального строку і відсутності підстав для його поновлення про що суд першої інстанції зазначив в резолютивній частині рішення.

Висновок суду першої інстанції щодо законності звільнення позивачки з роботи не можна визнати законним і обгрунтованим, а рішення суду в цій частині має бути змінене із постановлениям нового відповідно до вимог ч. 2 ст. 314 ЦПК України.

Згідно до вимог законодавства, позивачка звільнена від сплати судових витрат за звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, в задоволенні позову позивачці відмовлено, а вирішення питання про повернення зайво сплачених нею судових витрат(а.с. 10) має вирішуватись за ії заявою.

Керуючись ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Южного міського суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року змінити, постановити нове за яким:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний" про поновлення на роботі, оплату часу вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Рішення набирає чинності негайно з моменту проголошення. З ухваленням рішення судом апеляційної інстанції, рішення Южного міського суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року втрачає чинність.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Апеляційного суду Одеської області                                 Б.Б.Левенець

Н.Д. Плавич А.М.Кварталова