Рішення №461734

Справа № 22ц-5873/2006р.                          Головуючий 1-ї інстанції - Наумова С.М.

Категорія: визнання права                                              

користування жилим приміщенням                                      Доповідач-   Карімова Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

25 грудня 2006 року судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -  Карімової Л.В.,

суддів:        Зазулинської Т.П., Кірсанової Л.І.

при секретарі     Зелінській І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційною скаргою     ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: об'єднання співвласників будинку „Істок", ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА;

У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею на підставі ст. 156 ЖК України права користування жилим приміщенням у двокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_1, яка належала відповідачу на праві власності.

Зазначала, що з вересня 1992 року вона та син відповідача - ОСОБА_8 (який проживав та мав реєстрацію в цій квартирі) стали проживати однією сім'єю, тому за згодою ОСОБА_8 до спірної квартири вселилася вона та її діти від першого шлюбу: ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

З 13.11.1993 р. до смерті ОСОБА_8 (до 10.11.2004 року) вона перебувала у шлюбі з ним. У листопаді 2004 року ОСОБА_2 став вимагати від неї звільнення квартири для її подальшого продажу.   Оскільки спірна квартира є єдиним постійним місцем її проживання, куди вона вселилася як член сім'ї сина власника квартири, позивач просила визнати за нею право користування цим жилим приміщенням (а.с. З т.1).

У березні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про виселення ОСОБА_1 з її дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 386 ЦК України.

Посилався на те, що відповідачі без його згоди на це вселилися до спірної квартири, і хоча ніколи не були членами його сім'ї, проживають в ній й після смерті його сина ОСОБА_8, замінили замки на вхідних дверях квартири, порушивши його права власника на користування та розпорядження житлом. У зв'язку з чим просив стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_6 та з ОСОБА_7 солідарно за спричинену йому моральну шкоду 5 000 грн. (а,с. 12-14т.1).

У квітні 2005 року ОСОБА_6 також звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права користування спірною квартирою на підставі ст. 156 ЖК України (ах. 31 т.1).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення та позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням залишені без розгляду відповідно до вимог п.5 ст. 207 ЦПК України (ах. 31 т.2).

При розгляді справи у суді першої інстанції у якості співвідповідачів за первісним позовом були залучені ОСОБА_4 та ОСОБА_8, які набули права власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 16.05.2005 р. між ними та ОСОБА_2, а ухвалою районного суду від 25.05.2006 р. (ах. 10 т.2) до справи у якості третьої особи був залучений ОСОБА_5, якому спірна квартира належить па праві власності згідно договору купівлі-продажу квартири від 02.12.2005 р. (а.с.259 т.1).

Сторони та їх представники у суді першої інстанції взаємних вимог не визнали.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: об'єднання співвласників будинку „Істок", ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди у сумі 5000 грн. залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування ним норм матеріального права та порушення норм процесуального закону, а також невідповідність висновків суду обставинам справи і недоведеності тих обставин, які суд вважав встановленими.

Вказує, що на обґрунтування своїх позовних вимог вона посилалася па норми житлового законодавства як спеціального закону, який регулює правовідносини по користуванню жилим приміщенням, і не містить відповідно до ст.ст. З та 9 ЖК України такої підстави втрати особою права користування жилим приміщенням   за рішенням його власника.

Вважає, що ОСОБА_2 розпорядився своєю власністю, передавши право проживання в належній йому квартирі своєму синові ОСОБА_8, за згодою якого вона з дітьми оселилася та користувалася спірним жилим приміщенням. При цьому вказує, що судом не зроблений висновок про те, чи мав право ОСОБА_8 вселити до спірної квартири свою дружину.

Посилається також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки новий власник спірної квартири ОСОБА_5 був притягнутий до участі у справі не у якості відповідача, а лише третьої особи, і справу розглянуто за його відсутністю.

Зазначає також, що судом не врахована й та обставина, що жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 вона зберігала та приватизувала його тільки для своїх дітей, а її реєстрація за вказаною адресою не с умовою для відмови у визнанні за нею права користування спірною квартирою

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Спірним жилим приміщенням є двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 жилою площею 36,7 кв.м.    Ця квартира була зареєстрована у Харківському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі довідки ЖБК „Імені  XXI з'їзду КІIPC"   за   №4-2    від' 09.12.1992 р. (ах. 15 т.1).

з

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 фактично проживав та проживає з дружиною ОСОБА_8 в іншій квартирі АДРЕСА_3. В спірній квартирі проживав та був зареєстрований його син ОСОБА_8, який ніколи не мав права власності па спірну квартиру і без згоди свого батька не міг відповідно до ч.2 ст. 156 ЖК України вселиш в це жиле приміщення позивача ОСОБА_1 з її дітьми.

Сам власник спірної квартири такої згоди на вселення позивача з дітьми у належну йому квартиру не давав і не проживав з цими особами однією сім'єю.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 20.11.2000 р. ОСОБА_1 та члени її сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мали на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1(ах. 27 т.2). Відповідно до копії договору дарування квартири від 22.06.2005 р. ОСОБА_1 подарувала своїм дітям належну їй 1/3 частину зазначеної квартири(а.с. 25 т.2).

Зазначені обставини не оспорювалися сторонами й у суді апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на ту обставину, що вона зберігала та приватизувала жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 тільки для своїх дітей спростовуються зазначеними доказами.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 розпорядився своєю власністю, передавши право проживання в належній йому квартирі своєму синові ОСОБА_8, за згодою якого вона з дітьми оселилася та користувалася спірним жилим приміщенням, тому набула права користування ним, не ґрунтуються, на законі та спростовуються дослідженими судом доказами.

Посилання ОСОБА_1 на те, що чинне житлове законодавство не містить такої підстави як втрата особою права користування жилим приміщенням   за рішенням його власника також є безпідставними, оскільки позовних вимог про визнання особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням сторони при розгляді цієї справи не заявляли.

Доводи апеляційної скарги на порушення судом процесуального закону щодо залучення до участі у справи нового власника спірної квартири у якості третьої особи, а не відповідача, не можуть бути підставою для скасування рішення районного суду, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті спору.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу  відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили.