Рішення №463508

Справа № 22-11232                                     Головуючий у 1 інстанції Корчиста O.I

Категорія    29                                                  Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 грудня 2006 року                            Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

судців: Санікової О.С, Могутової Н.Г.

при секретарі Личкатій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 18 жовтня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи КП ЖЕО НОМЕР_2 Пролетарського району м.Донецька, КП Бюро приватизації та обміну житлового, фонду у м.Донецьку про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, визнання приватизації недійсною,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів про

вселення та визнання права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що в

спірній квартирі вона мешкає без реєстрації за усною згодою мешканців квартири з 1996

року. Відповідачка ОСОБА_2 є її дочкою і вселившись до неї і її сім'ї вона стала

займати одну з кімнат в квартирі, де знаходяться її особисті речі. 6 червня 2006 року після

сварки з дочкою, остання вигнала її зі спірної квартири, чим порушила її права. Просила

вселити її в спірну квартиру і визнати право користування житловим приміщенням.

В процесі розгляду справи позивачка доповнила свої позовні вимоги, просила також визнати недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 22 червня 2006 року, видане . управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради про право спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що після подачі нею позовної заяви, а саме 20 червня 2006 року відповідачі звернулись в бюро по приватизації Фонда державного майна із заявою про приватизацію квартири і 22 червня 2006 року отримали свідоцтво про право власності, чим були порушені її права, оскільки квартира була приватизована без врахування її як члена сім'ї.

Рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 18 жовтня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення, визнання права користування житловим приміщенням та визнання приватизації недісною відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

В обгрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими і неправильність оцінки доказів, які були досліджені в ході судового розгляду, оскільки ні мотиви вселення позивачки ОСОБА_1 в спірну квартиру, ні обставини ведення нею сумісного господарства з сім'єю відповідачів не є визначальними факторами для встановлення права користування спірним жилим приміщенням, тому поясненням свідків, які підтвердили, що вона дійсно проживала в квартирі АДРЕСА_1, де проживає її дочка із сім'єю і там у неї була своя кімната, необхідно давати іншу ніж дав суд оцінку; судом невірно зроблений висновок про те, що пояснення свідків не свідчать про згоду і встановлений порядок користування жилим приміщенням між позивачкою і відповідачами; судом безпідставно не прийнятий до уваги акт обстеження житлово-битових умов у будинку АДРЕСА_1, де прописана позивачка і не дана правова оцінка поясненням відповідачів, які не заперечували неможливість проживання в зазначеному будинку; суд дав невірну критичну оцінку поясненням свідків про факт зібрання позивачкою документів для отримання вугілля, а також поясненням поштарки, яка приносила пенсію позивачці; на порушення норм матеріального права суд не правильно застосував роз'яснення, викладені в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 з подальшими змінами та доповненнями.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка і її представники підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідачі заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 складається з чотирьох ізольованих кімнат житловою площею 46,8 кв.м. Зазначена квартира була надана сім'ї Чорнощокових у 1988 році. Ордер на квартиру виданий на ім'я ОСОБА_3, тому він є наймачем квартири. До складу членів його сім'ї входять дружина ОСОБА_2 та сини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно свідоцтва про право приватної власності від 22 червня 2006 року спірна квартира була приватизована та належить на праві спільної часткової власності по 1/4 частини кожному з відповідачів.

Судом досліджені представлені позивачкою письмові докази, а саме: акт КП ЖЕО НОМЕР_2 Пролетарського району м.Донецька від 7 червня 2006 року, з якого вбачається, що зі слів сусідів позивачка мешкає у спірній квартирі та залишила в ній' свої особисті речі; акт обстеження житлових умов проживання від 9 червня 2006 року, з якого вбачається, що зі слів сусідів будинок АДРЕСА_1, в якому зареєстрована позивачка, знаходиться в антисанітарному стані та не має вікон та дверей. Судом також досліджені пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 і їм дана критична оцінка з тих підстав, що вони фактично не знають про мотиви вселення позивачки та про дійсне спільне мешкання у спірній квартирі позивачки саме як члена сім'ї відповідачів, ведення з ним спільного господарства з моменту вселення, тому не можуть свідчити про стійкі сімейні відносини; крім того, пояснення свідків свідчать і про те, що позивачка переходила мешкати і до сина у квартиру №50, тому пояснення про те, що позивачка мала у спірній квартирі свою кімнату не може свідчити, як суттєва обставина про згоду сторін про порядок користування житловим приміщенням.

Судом не прийнятий до уваги акт обстеження житлово-побутових умов від 9 червня 2006 року, складений головою мікрорайону „Чулковка", в якому зазначено, що будинок АДРЕСА_2 знаходиться в антисанітарному стані, оскільки складений з суперечностями, а відповідно до досліджених у судовому засіданні довідок від 10 січня 2004 року, 18 січня 2005 року, 29 квітня 2005 року вбачається, що позивачка збирала документи для отримання вугілля. З цих підстав суд не погодився з доводами представників позивачки і поясненнями свідків ОСОБА_17, який стверджував, що у 2003 році він купив будинок у позивачки, оскільки відсутній про це договір, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20   в   частині   відсутності   у   позивачки   житла  і   наявності непридатного для проживання будинка.

Суд не прийняв також до уваги пояснення свідка ОСОБА_21 - листоноші, яка пояснила, що приносила пенсію позивачці саме у спірну квартиру АДРЕСА_1, оскільки іншими доказами встановлено, що саме за заявою позивачки від 23 вересня 1996 року на ім'я начальника Пролетарського ПФУ м.Донецька її пенсія була переведена на 44 поштове відділення у зв'язку з проживанням за адресою сина у квартирі №50.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного..

Відповідно до ст. 309 ч.1 п.п.1,3 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відмовляючи позивачці в задоволенні її позовних вимог про вселення та про визнання права користування житловим приміщенням, суд виходив з того, що вселення позивачки у спірну квартиру не було проведено з дотриманням встановленого порядку та отримання письмової згоди як наймача так і усіх інших членів сім'ї; позивачка не набула рівних, прав та обов'язків на спірну житлову площу як член сім'ї наймача та не несла солідарну з наймачем майнову відповідальність по зобов'язанням, що виникають з договору найма; спірне приміщення не було її постійним місцем мешкання, з наймачем спільного господарства не вела, а встановлені докази та обставини справи, поведінка членів сім'ї наймача не свідчать про безспірне встановлення згоди усіх членів сім'ї.

Відмовляючи позивачці в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідачів на спірну квартиру суд керувався положеннями ст. 2 та ч.2 ст.8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" і виходив з цих же підстав, зазначивши, що оплата термінового тарифу на проведення приватизації не може свідчити про порушення особистих та майнових прав та інтересів позивачки.

Проте такі висновки суду грунтуються на неповно встановлених судом обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають зібраним по справі доказам.

Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з ч.2 ст.64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

В п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12 квітня 1985 року /з наступними змінами та доповненнями/ роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалісь часу їх. проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. З 1990 року позивачка почала хворіти і у зв'язку з цим її дочка ОСОБА_2 - відповідачка по справі, яка проживає в квартирі АДРЕСА_1 з сім'єю здійснювала догляд за нею разом зі своїм братом ОСОБА_12, який до 2004 року проживав в квартирі №50 цього ж будинку.

У 1996 році відповідачка ОСОБА_2 забрала мати з її жилого будинку, перевезла всі її особисті речі. Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_22, ОСОБА_19, пояснивши, що вони бачили як відповідачка увозила свою мати з речами і після цього до 2005 року ОСОБА_1 не проживала у будинку. Будинок з роками став непридатним для проживання, оскільки в ньому ніхто не проживав, у ньому відсутні окна, двері і руйнуються стіни. У 2005 році відповідачка ОСОБА_2 привезла свою мати у непридатний для проживання будинок АДРЕСА_2, де вона значиться зареєстрованою, і залишила її там. Зазначених обставин не заперечувала відповідачка ОСОБА_2, пояснюючи це тим, що мати себе дуже погано поводиться і її неможливо було залишати одну дома, а брат залишив свою квартиру дочці і відмовився доглядати за матір'ю.

В судове засідання апеляційного суду позивачкою надані фотографії будинку АДРЕСА_2, з яких видно, що зазначений будинок дійсно не придатний для проживання і в ньому відсутні будь-які речі. В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі погодились з тим, що у будинку проживати неможливо.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 підтвердили, що позивачка проживає у будинку більше десяти років; в квартирі відповідачів вона проживає в окремій маленькій кімнаті, в якій є її особисті речі. У свого сина ОСОБА_12 в квартирі №50 позивачка проживала нетривалий час, в той період, коли ОСОБА_2 за родом роботи виїжджала з міста.

В судовому засіданні відповідачі не заперечували, що позивачка проживає в їхній квартирі з 1996 року, вони погоджувались з цим, не застосовували ніяких заходів, які б свідчили про їхню незгоду з проживанням позивачки в їхній квартирі, але при цьому наполягали на тому, що вона не вселялась до них як член сім'ї і проживає у них не постійно, оскільки в цьому ж будинку в квартирі №50 проживав брат ОСОБА_2 - ОСОБА_12, у якого позивачка також періодично проживала. При цьому відповідачі не надали достовірних доказів того, що постійним місцем проживання позивачки була квартира її сина ОСОБА_12 і в судовому засіданні підтвердили, що їжа готувалась для всіх членів сім'ї, в т.ч. і для позивачки, що в квартирі були її речі, спала вона в окремій кімнаті. При цьому відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що коли бабуся проживала у них, то вона займала окрему маленьку спальню, де були деякі її речі.

В матеріалах справи дійсно є заява ОСОБА_1 від 23 вересня 1996 року на ім'я начальника Пролетарського відділення соціального захисту населення про перевід пенсії з 32 поштового відділення на 44 у зв'язку з проживанням за адресою: АДРЕСА_3. Проте допитана в судовому засіданні поштарка ОСОБА_21 пояснила, що протягом останніх трьох років приносить пенсію позивачки в квартиру АДРЕСА_1, тобто за місцем проживання відповідачів і позивачка отримує пенсію саме в цій квартирі. При цьому позивачка пояснила, що всю пенсію вона віддавала дочці.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що квартира АДРЕСА_1, де проживає наймач ОСОБА_3 і члени його сім'ї - відповідачі по справі, тривалий час, а саме з 1996 року була постійним місцем проживання позивачки ОСОБА_1 як члена їх сім'ї; вела з ними спільне господарство, між всіма членами сім'ї була досягнута обумовленість про порядок користування жилим приміщенням, а за обставинами справи безспірно встановлено, що відповідачі погоджувались з користуванням позивачкою жилим приміщенням в спірній квартирі на правах члена сім'ї.

В матеріалах справи дійсно є довідки від 10 січня 2004 року та 18 січня 2005 року /а.с. 19-20/, видані відділом комунального господарства виконкому Пролетарської районної ради м.Донецька, які видані для отримання ОСОБА_1 вугілля, оскільки будинок АДРЕСА_2 обладнаний пічним опаленням. Проте самі по собі довідки не можуть бути прийняті як докази заперечення відповідачів проти позову, оскільки не мають відношення до правовідносин, які виникли між сторонами. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачкою вугілля, а наявні в матеріалах справи фотографії свідчать про відсутність будь-яких ознак можливості проживання у будинку АДРЕСА_2.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка звернулась з позовом до суду 7 червня 2006 року. 20 червня 2006 року ОСОБА_3 звернувся із заявою в управління комунальних ресурсів про передачу в спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1 і оплачено оформлення документів по терміновому тарифу. 22 червня 2006 року управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради було видане свідоцтво НОМЕР_1, яким посвідчено право спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, будинка АДРЕСА_3.

Стаття 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" встановлює, що передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну власність або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Виходячи з того, що апеляційний суд дійшов висновку про- постійне проживання позивачки з 1996 року в квартирі АДРЕСА_1 будинку АДРЕСА_3 як члена сім'ї, а приватизація спірної квартири була здійснена без її згоди, тобто з порушенням зазначеної норми Закону, позовні вимоги позивачки про визнання свідоцтва про право власності на зазначену квартиру підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2 , 309 ч.І пп.1,3, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Пролетарського районного суду м.Донецька, від 18 жовтня . 2006 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи КП ЖЕО НОМЕР_2 Пролетарського району м.Донецька, КП Бюро приватизації та обміну житлового фонду у м.Донецьку про вселення, визнання права користування житловим приміщенням, визнанні свідоцтва про право власності недійсною задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 22 червня 2006 року, видане управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради, яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3-14 частки та членам його сім'ї ОСОБА_2 - 1/4 частки, ОСОБА_4 - 1/4 частки, ОСОБА_5 - 1/4 частки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Судді: