Рішення №423013


СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


Постанова

Іменем України


07 лютого 2007 року


Справа № 20-11/283


                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Щепанської О.А.,

                                                                                          Горошко Н.П.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пілар" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 12.12.2006 у справі № 20-11/283

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Леда III" (вул. Вороніна, 35,Севастополь,99011)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Пілар" (вул. Ген. Коломійця, 2,Севастополь,99040)

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію та неустойки

                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.12.2006 у справі № 20-11/283 позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства „Пілар” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Леда III” 38136,14 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 29969,50 грн., пеня в розмірі 4150,14 грн., штраф 4016,50 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі - 381,36 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 20,05 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В основу рішення покладено головний висновок суду про те, що відповідач свої зобов’язання за договором постачання № 1310/17 виконав не повністю (належних доказів такого виконання суду не надав), а тому позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості в розмірі 29969,50 грн. підлягають в повному обсязі. Щодо стягнення неустойки, суд міста Севастополя дійшов висновку про протиріччя розміру цих вимог позивача нормам закону, а саме статтям 231 і 232 Господарського кодексу України, які встановлюють граничну величину розміру неустойки.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що господарський суд необґрунтовано не прийняв до уваги декілька наданих відповідачем копій рахунків, які, на думку приватного підприємства „Пілар”, підтверджують повну сплату ним суми боргу за договором постачання № 1310/17.

Крім того, відповідач посилається на важкий фінансовій стан, що, на його думку, зобов’язує суд застосувати у даному випадку норми статей 617 Цивільного кодексу України, 218 та 233 Господарського кодексу України. Більш того, приватне підприємство „Пілар” вважає, що воно повністю та належним чином обґрунтувало своє клопотання про звільнення від сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез’явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства „Пілар” не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.06.2005 між товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Леда III” та приватним підприємством “Пілар” було укладено договір постачання № 1310/17.

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач зобов`язаний поставити товар відповідачу продукцію, а відповідач повинен сплатити вартість продукції в строки, які передбачені Договором.

Відповідно до видаткових накладних (арк. с. 15- 19):

№ РН –250602 від 25.06.05 на суму 10409,00 грн.;

№ РН –020702 від 02.07.05 на суму 1241,00 грн.;

№ РН –150703 від 15.07.05 на суму 297,60 грн.;

№ РН –040801 від 04.08.05 на суму 34779,40 грн.;

№ РН –040802 від 04.08.05 на суму 11892,50 грн.

позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 58619,50 грн.

Відповідач факт отримання товару на суму 58618,50 грн. підтверджує. Цей факт також підтверджується листами № 1310/23 від 25.06.05; № 1310/29 від 25.06.05№ 1310/39 від 04.08.05; № 1310/40 від 04.08.05; № 1310/34 від15.07.05 (а.с. 20-22).

Відповідно до пункту 2.3 Договору відповідач зобов`язаний перерахувати грошові кошти на рахунок позивача не пізніше 15 днів з дня поставки товару.

Однак, апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач погасив заборгованість лише частково.

Так, приватне підприємство “Пілар” в апеляційній скарзі наводить в якості доказів оплати боргу за договором постачання № 1310/17 наступні виписки банку:

26.08.05 п/п 106, РН-020702, сума 1241,00;

26.05.06 п/п 42, РН-040802, сума 2000,00 грн.;

30.08.06 п/п 85, РН-150702, сума 7000,00 грн.;

11.12.06 п/п 138, РН-150702, сума 1000,00 грн.;

28.12.06 п/п 151, РН-040802, сума 1500,00 грн.

Але, оцінивши ці документи, судова колегія вважає їх взагалі не маючими відношення до той підстави, яка була покладена позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог у даній справі. У графі „призначення платежу” в даних рахунках (банківських виписках) (а. с. 26, 27, 30, 78), на які посилається відповідач, зазначені інші підстави сплати відповідної суми.

Більш того, остання банківська виписка, яка зазначена в апеляційній скарзі але якої не містять матеріали справи, має дату 28.12.06, яка значно пізніша ніж дата прийняття місцевим судом рішення у даній справі, що, безумовно, позбавляє можливості приймати таки документи в якості будь-яких доказів та мати в наявності взагалі в процесі розгляду справи в першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів в якості належних доказів сплати частини боргу приймає лише наступні виписки банку:

28.07.05 за рахунком № СФ –110706 від 11.07.05 оплата в розмірі 5000,00 грн. (а. с. 24);

28.07.05 за рахунком № СФ –110706 від 11.07.05 оплата в розмірі 5000,00 грн. (а. с. 25);

15.08.06 за рахунком № СФ –110706 від 11.07.05 оплата в розмірі 3000,00 грн. (а. с. 28);

26.07.05 за рахунком № СФ –250602 від 25.06.05 оплата в розмірі 409,00 грн. (а. с. 31);

26.07.05 за рахунком № СФ –250602 від 25.06.05 оплата в розмірі 409,00 грн. (а. с. 32);

21.07.05 за рахунком № СФ –250602 від 25.06.05 оплата в розмірі 3000,00 грн. (а. с. 33);

14.07.05 за рахунком № СФ –250602 від 25.06.05 оплата в розмірі 4000,00 грн. (а. с. 34);

08.07.05 за рахунком № СФ –250602 від 25.06.05 оплата в розмірі 3000,00 грн. (а. с. 34);

Стосовно квитанції на суму 1000,00 грн., на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, як на доказ оплати частини боргу, апеляційна інстанція вважає необхідним зазначити наступне. Господарський суд місця Севастополя помилково вказав, що вона не була надана суду відповідачем (залучена до матеріалів справи), оскільки дане твердження спростовується матеріалами справи. Так, дана квитанція значиться під номером аркуша справи 78. Однак, не зважаючи на це, наявність цієї квитанції не впливає на суть рішення, оскільки призначення платежу в даному документі зазначено як „сплата по рахунку СФ-150702 від 15.07.05 за меблі”, що, відповідно, не стосується даної справи, так як рахунок „СФ-150702 від 15.07.05 за меблі” не є підставою вимог позивача у даному провадженні.

Таким чином, вбачається вірним висновок господарського суду щодо факту оплати приватним підприємством “Пілар” заборгованості за Договором в розмірі 23818,00 грн.

Однак у зв`язку з тим, що позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в розмірі 29969,50 грн., господарський суд міста Севастополя обґрунтовано не вийшов за межі позовних вимог. В силу статті 99 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, судова колегія також залишає цю суму без змін.

Посилання приватного підприємства “Пілар” на необґрунтоване незадоволення господарським судом першої інстанції його клопотання про звільнення від сплати штрафних санкцій не можуть бути прийняти до уваги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надав суду до даного клопотання копії договорів з іншими юридичними особами та платіжні доручення, які підтверджують повернення передоплати за оренду койко-місць згідно відповідним договорам. При цьому, у відзиві приватне підприємство “Пілар” пояснило, що воно вимушено було повернути грошові кошти у зв’язку з відсутністю електропостачання на базі відпочинку, яка належить відповідачу на праві власності. Також відповідач пояснив, що електроенергія була відсутня в наслідок протиправних дій невідомих зловмисників, які порізали, пошкодили та вивезли кабель. Однак доказів наявності такого злочину відповідач суду не надав. Крім того, судова колегія вважає, що такий факт взагалі не може бути доказом важкого фінансового стану підприємства, оскільки суду не відомо грошовій оборот підприємства і, відповідно, доход юридичної особи. Більш того, апеляційна інстанція вважає, що дані труднощі підприємства не є непереборною силою (форс-мажором) та не підпадають під розуміння статті 617 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Також, судова колегія зазначає, що не має і доказів повної сплати боргу відповідача перед товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Леда III” до наступного часу, що спростовує посилання приватного підприємства “Пілар” на факт вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору, одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач також просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 191236,43 грн. та штрафу в розмірі 3287,86 грн.

Апеляційна інстанція погоджується з тим, що в цієї частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, відповідно до наступного.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статті 546 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.1 Договору за порушення зобов`язань за даним договором сторони повинні сплатити пеню в розмірі 1% від вартості поставленої продукції, поставку якої прострочено за кожний день прострочки, а за прострочку 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% від вказаної суми продукції.

Згідно зі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарський суд міста Севастополя правомірно обмежив пеню подвійною обліковою ставкою НБУ та стягнув пеню лише за шість місяців з моменту настання строку виконання зобов`язання. Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням пені, який містить рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає його вірним, що, відповідно, складає суму 4150,14 грн.

Крім того, апеляційна інстанція погоджується з розрахунком суду першої інстанції стосовно розміру штрафу, який підлягає задоволенню та стягненню з відповідача у сумі 4016,50 грн.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства „Пілар” залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.12.2006 у справі № 20-11/283 залишити без змін.

                                                  

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                О.А. Щепанська

                                                                                Н.П. Горошко