Рішення №423041

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 лютого 2007 р.

№ 20-5/287


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів:

Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Аріель"

на постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р.

у справі

№20-5/287

господарського суду

м.Севастополя

за позовом

ТОВ "Аріель"

до

ДП "Садовод"

про

стягнення заборгованості в сумі 47 393,55 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Петрова Л.В.,

від відповідача:

не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 05.10.2006 р. у справі №20-5/287 (суддя Євдокимов І.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. (судді: Плут В.М., Щепанська О.А., Горошко Н.П.) позов задоволено частково: стягнуто з ДП "Садовод" на користь ТОВ "Аріель" заборгованість у сумі 29 580,03 грн., з яких 29 067,60 грн. —основний борг, 512,43 грн. —пеня, витрати зі сплати державного мита в сумі 374,95 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 93,34 грн. В іншій частині позовних вимог ТОВ "Аріель" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Аріель" просить скасувати рішення господарського суду м.Севастополя від 05.10.2006 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №20-5/287 частково та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП "Садовод" на користь ТОВ "Аріель" 29 067,60 грн. основного боргу, 512,43 грн. пені, 7 813,52 грн. штрафу, а також державне мито, сплачене при поданні позову до господарського суду у розмірі 474,00 грн., за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн., державне мито за подачу апеляційної скарги у розмірі 237,00 грн. та державне мито за подачу касаційної скарги у розмірі 237,00 грн., посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: ст.ст. 546, 627 Цивільного кодексу України, ст. 230, ч.ч. 2, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки чинним законодавством не встановлено граничний розмір штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (а Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено лише граничний розмір пені), у зв'язку з чим відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України (згідно з ч. 4 якої якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором) штраф і пеня за порушення термінів виконання грошового зобов'язання можуть застосовуватися одночасно без обмеження граничного розміру, встановленого Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з умовами п.п. 7.2, 7.3 договору купівлі-продажу від 22.03.2006 р. №49/3-2.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

22.03.2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №49/3-2.

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, який належить позивачеві, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки за поставлений товар проводяться покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 днів з дня постачання препаратів.

13.04.2006 р. та 22.06.2006 р. відповідачу відповідно до договору була поставлена продукція, факт постачання якої підтверджується видатковими накладними №АР-0000185 та №АР-0000435 відповідно.

Факт отримання продукції відповідачем підтверджується довіреністю ЯЛХ №173901 від 14.04.2006 р. та довіреністю ЯМБ №979602 від 22.06.2006 р.

У зв'язку з тим, що оплата за придбаний товар відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не в повному обсязі, позивач звернувся до господарського суду з позовом до ДП "Садовод" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 22.03.2006 р. №49/3-2 в сумі 47 393,55 грн., з яких 39 067,60 грн. основного боргу, 512,43 грн. пені та 7 813,52 грн. штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати товару, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, а саме: стягнення заборгованості в сумі 37 393,55 грн., з яких 29 067,60 грн. основного бору, 512,43 грн. пені та 7 813,52 грн. штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати товару.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно дослідили всі обставини справи та дійшли правильного висновку щодо часткового задоволення позову (відмовивши в задоволенні позову у частині стягнення штрафу) з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Згідно з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, пеня в розмірі 512,43 грн. (обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за договором —а.с. 11) і є тим граничним розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, у зв'язку з чим висновки господарських судів щодо відсутності підстав для стягнення (крім вказаної пені) ще й штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором є законними та обґрунтованими.

За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №20-5/287 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Аріель" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №20-5/287 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №20-5/287 —без змін.



Головуючий К.Грейц



Судді О.Глос



С.Бакуліна